Текст песни Моноліт - Жити, а не існувати

Я не знаю що важче – літати, чи бігти?!
Не відчув я що легше – стояти, чи впасти?!
Я не хочу щоразу впадати у відчай,
Але стійкість виснажує дужче ніж спрага!

Я не плачу – тримаючи лезо руками,
Та чи довго триматиму – біс його знає?!
Я не бачив у відблисках сонця надії,
Може просто не вгледів – чи дивився замало!

Я не думаю – варто чи ні обирати,
Між ударом одним, або шквалом ударів!
Я не можу примусити душу мовчати,
Але сенсу немає співати для дурнів!

Я не впевнений – зможу чи ні я сказати,
Майже в двічі зростає напруга у горлі,
Я не вірю що правду не можна збрехати –
Та не завжди знайдеш що казати крім правди!

День у день час минає – летить в перед, обминає,
Мої думки, мою долю – хоч їду я з ним майже поряд.
А він летить, не зважає – на серця стук, заважає,
Мені зробити зупинку, віддихатися хвилинку.

Я не збагну що до чого – і не примушу нікого,
Мої пісні зрозуміти – не існувати, а жити!
Хай промінь сонця не гріє, і як не легка надія,
Я хочу бути собою – не чути запаху гною!

Не чути і не відчувати!
Не бачити і не торкати!
Останні сумніви зламати –
І жити, а не існувати!

Стихія, розбещеність, воля і розум,
Тримати поводдя, чи бігти за возом?
Та сумніви в голову лізуть і лізуть –
Чи втримає камінь натугу заліза?

Усього по черзі – або все і відразу,
Послати усіх – чи сховати образу?
Палає вогонь усередині тіла –
І не дозволяє сидіти без діла!

Відбитки минулого, тіні майбутнього,
Гострим ножем відрізають від сутнього,
Хвиля за хвилею зростають бажання,
Та заполоняють мене до останнього!

Груди здіймаються, подих кріпчішає,
Слово за словом що далі смілішає,
Крила зростають, вагання зникають –
Стріли ворожі в мене не влучають!

Ніч за ніччю зникає, мої вагання вбиває,
Плекає сяйво надії, освітлює мої мрії,
І хай не легко зловити, чи навіть лиш уявити,
Що зірку ту, що бажаєш – в долонях міцно тримаєш.

Хоч хто є хто, я не знаю – і з них себе не впізнаю,
Сліпить туман мої очі, облити дощ мене хоче,
Та чую поклик я неба – чи треба йти, чи не треба,
Але душа відчуває, що я вже не обираю!

Що я свій шлях уже бачив!
Що я для себе відзначив!
Занудам не потикати –
Й летіти, а не потопати!
А на усихати, а не помирати –
Жити, а не існувати!

Я не знаю что труднее - летать, или бежать ?!
Не почувствовал я что легче - стоять, или упасть ?!
Я не хочу каждый раз впадать в отчаяние,
Но устойчивость истощает больше чем жажда!

Я не плачу - держа лезвие руками,
Но долго держать - черт его знает ?!
Я не видел в отблесках солнца надежды,
Может просто не увидел - смотрел мало!

Я не думаю - стоит или нет выбирать,
Между ударом одним или шквалом ударов!
Я не могу заставить душу молчать,
Но смысла нет петь для дураков!

Я не уверен - смогу или нет я сказать,
Почти в два раза возрастает напряжение в горле,
Я не верю что правду нельзя соврать -
Но не всегда найдешь что говорить кроме правды!

Изо дня в день время проходит - летит в перед, обходит,
Мои мысли, мою судьбу - хоть еду я с ним почти рядом.
А он летит, не считается - на сердца стук, мешает,
Мне сделать остановку, отдышаться минуту.

Я не пойму что к чему - и не заставлю никого,
Мои песни понять - не существовать, а жить!
Пусть луч солнца не греет, и как легкая надежда,
Я хочу быть собой - не слышно запаха навоза!

Не слышно и не чувствовать!
Не видать и не трогать!
Последние сомнения сломать -
И жить, а не существовать!

Стихия, распущенность, воля и разум,
Держать поводья, или бежать за телегой?
И сомнения в голову лезут и лезут -
Удержит камень трудом железа?

Всего по очереди - или все и сразу,
Послать всех - или скрыть обиду?
Пылает огонь внутри тела -
И не позволяет сидеть без дела!

Отпечатки прошлого, тени будущего,
Острым ножом отрезают от сущего,
Волна за волной растут желания,
И заполоняют меня до последнего!

Грудь вздымается, дыхание крипчишае,
Слово за слово что дальше смелеет,
Крылья растут, колебания исчезают -
Стрелы враждебные у меня не попадают!

Ночь за ночью исчезает, мои колебания убивает,
Лелеет сияние надежды, освещает мои мечты,
И пусть не легко поймать, или даже только представить,
Что звезду ту, что хочешь - в ладонях крепко держишь.

Хотя кто есть кто, я не знаю - и из них себя не узнаю,
Слепит туман мои глаза, облить дождь меня хочет,
И слышу зов я неба - надо идти, не надо,
Но душа чувствует, что я не выбираю!

Что я свой путь уже видел!
Что я для себя отметил!
Занудам не высовывать -
И лететь, а не тонуть!
А на усыхать, а не умирать -
Жить, а не существовать!