Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
When I'm even gray,
and my life will go dark
and for you I will be beautiful,
and for anyone, maybe none.
And for someone who is evil, stubborn,
for some witch, a cobra.
And by the way, frankly,
then I was stupid and kind.
Defenseless, asynchronous
neither with theories nor with practices.
and the irony hurt in me
all galaxies and galaxies.
And did not know the bourgeois brood,
when I was in trouble,
that the soul went out between people
bandaged with white laughter.
And in life, like a minefield,
I asked this century
at least that store minimum:
- People, be mutually polite! -
and if it was my will,
I would write in italics everywhere:
- There is so much in the world of grief,
people, be mutually beautiful!
