На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались на весні.
Як сніжниця попелище біле
Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава,
Журавлина крихітна вервечка
Напиналась, ніби тятева.
Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.
Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна ясса
І дивився батько з під долоні,
І ридала мати в небеса.
Cranes flew to Chernobyl,
They returned from the vortex in the spring.
As a snowdrop white ash
It flourished in the native side.
There burned nests and nests,
Rusty pine and grass,
Cranberry is a tiny string
She tensed up like a aunt.
There was no moaning or shouting,
Only the noise of exhausted wings.
The cranes bore great sorrow,
Like the shadow of invisible graves.
The birds did not stop at the border,
Where does the atomic yass reach
And the father looked from under his palm,
And the mother wept to heaven.
