Кохана, я не залишусь сьогодні у тебе вдома,
Кохана, мене прикликає далека дорога.
У ніч, що вкриває вікна шарами криги,
Я вирушу, взявши в наплічник улюблені книги.
Найкраще, що справді навчився робити - це йти.
Без планів, обітниць, ідей та чітких перспектив.
Сховавши обличчя та втому у теплий комір,
Запам'ятавши кожен твій вигин і колір.
Якщо я залишусь, то хто розмовлятиме з водіями?
Хто попередить німця про небезпечні ями?
Хто занотує історії сотень чужих життів?
Хто поєднає нічні Карпати зі співом одеських хвиль?
Кохана, лови мене в теплому житі південного степу,
у Дзизі, у джазі, у ритмі стрімкого квікстепу,
Лови мене там, де вітер ожарно шепоче до трав,
де я тебе вперше зустрів та востаннє чекав.
Допоки ти йдеш за зірками та покликом чуйного серця,
Усе, що насправді твоє, до тебе не раз повернеться.
Я світло твоє упізнаю за тисячу кілометрів,
Якщо я кохаю тебе, то смішно боятися смерті.
Любимая, я не останусь сегодня у тебя дома,
Любимая, меня призывает дальняя дорога.
В ночь, покрывающий окна слоями льда,
Я отправлюсь, взяв в рюкзак любимые книги.
Лучшее, что действительно научился делать - это идти.
Без планов, обещаний, идей и четких перспектив.
Спрятав лицо и усталость в теплый воротник,
Запомнив каждый твой изгиб и цвет.
Если я останусь, то кто будет разговаривать с водителями?
Кто предупредит немца об опасных ямы?
Кто запишет истории сотен чужих жизней?
Кто объединит ночные Карпаты с пением одесских волн?
Любимая, лови меня в теплом ржи южной степи,
в Юле, в джазе, в ритме стремительного квикстепа,
Лови меня там, где ветер ожарно шепчет трав,
где я тебя впервые встретил и последний раз ждал.
Пока ты идешь по звездам и зову чуткого сердца,
Все, что на самом деле твое к тебе не раз вернется.
Я свет твой узнаю за тысячу километров,
Если я люблю тебя, смешно бояться смерти.
