Були, були на сонце сподівання,
Та раптом темна хмара надійшла,
І серце вкрила прохолодь чекання
І на душі поменшало тепла.
Де пахкотіли трави-медоноси -
Запахло гірко духом полину.
Вже соловей не п'є досвітні роси,
Не будить в серці ніжності струну.
Приспів (2):
А що знайдеш, а що загубиш,
Ніколи не вгадаєш,
Коли нема того, що любиш,
То любиш те, що маєш.
На самоті смиренні тим, що маєм,
Ховаєм жаль за тим чого нема.
В тумані мрій надії переймаєм
І спокушаєм віру крадькома.
Не кожне серце знається в коханні,
Що нам дано - приймаємо як є,
І тим себе втішаємо в шукані,
Що десь комусь нас може не стає.
Приспів. (2)
Were were the sun expectations
And suddenly a dark cloud came,
And heart covered cool expectation
And the soul diminished heat.
Where pahkotily herb-honey plants -
Spirit bitter smell of wormwood.
Already nightingale drinks wee dew
Not awakens in the heart of tenderness string.
Chorus (2):
And what you find and what ruin,
Never guess,
When there is that love,
So you love what you have.
Alone humility that we have,
Unfortunately for those hides what is not.
In the mist of dreams hopes adopt
And seduces faith secretly.
Not every heart known love,
What we have been given - we accept as is,
And the comforting themselves in the unknown,
What about someone we can not become.
Chorus. (2)
