Ця розлука до болю нестерпна,
Це кохання до шалу нестримне!
Серце птахою ніжною терпне,
Стогне скрипка піснями сумними!
Світить місяць холодним багаттям,
Ніч укрила життя чорним смутком...
Боже, нащо людині кохати?
Нащо дав Ти кохання і муку?
Може нас Ти намислив сліпцями,
Щоб шукати у темряві щастя,
Щоб по колу блукати світами?
Дарував Ти нам слово - мовчати...
Сріблить дощ крапелинами крила,
Вільний вітер розбурхує душу.
Ой пуста без любові людина.
О несправжня розлука без суму.
Серце - глибше з усіх океанів.
Почуття як найвище творіння!
Це кохання з тонкої печалі,
Це кохання з міцного каміння.
Це кохання створив Ти для світла
У безсмертя палкому горінні...
І стокрилими дав нам летіти,
І всесильними стати, прозрівши.
This separation to pain is unbearable,
This shawl love is irresistible!
The tender heart of a bird is patient,
The groaning of the songs is boring!
The moon shines with a cold fire,
The night covered life with black sorrow ...
God, why love a person?
Why did you give love and flour?
You may have made us blind,
To seek in the darkness of happiness,
To wander the worlds in circles?
You gave us a word - be silent ...
Silver with drops of wings,
Free wind stirs the soul.
Oh, a man without love.
Oh false separation without a sum.
The heart is deeper than all the oceans.
Feeling like the highest creation!
This is love from thin sorrow,
It is love made of solid stones.
You created this love for the light
In the immortality of burning burning ...
And the wingmen gave us flying,
And to be omnipotent, to see.
