ДИПТИХ 2008 РОКУ
І.
Ти казав їх любити, Господи, -
це червоне світло, що б’є крізь повіки,
цю юрбу босхівських пик, що шпурляють у Тебе каміння,
вивергаючи з дна пересохлих на жужіль душ
найчорніші під небом прокльони:
«Роз-пни! Роз-пни!» - рветься рев із пітьми горлянок,
гоготить, як в метро, по підземнім тунелю віків
(стук “вагонзаків” по стиках рейок!) –
і відлунює з другого боку: «Зі∂ - хайль! Зі∂ - хайль!».
Засклені очі,
викинуті руки,
стиснуті кулаки.
Се люди Твоя, Господи.
Бачиш: вони не змінились:
амфітеатри Колізеїв,
стокмовиська бестіаріїв,
дух горілого людського м’яса на площах Мадріда –
це вони несуть оберемки хмизу на автодафе,
всапують хтивими ніздрями хруст єретицьких кісток
(кат опускає червоний каптур на обличчя,
слідчий спрямовує в вічі сліпучий прожектор лампи,
центуріон поправляє бляху на ремені…).
А це - мій народ, Господи:
видибає із “вагонзаків”, похитуючись на нетвердих ногах,
валиться долі, упившись першим ковтком свободи,
тремтячи підводиться, збивається в купи,
мутним зором обводить довкілля в пошуках пастуха –
інквізитора, кесаря, центуріона, -
того, хто скаже: «Прийдіть, вклоніться мені –
і визволитесь oд себе!», -
і вже наливаються, тверднуть м’язи,
випружуються руки, намацуючи каміння,
і засклівають очі, і радо гупає кров,
виносячи клекотом з тьми набряклих горлянок
той самий, правічний ритм
двотисячлітнього крику…
Се люди Твоя, Господи.
Пошли їм іще раз Сина свого.
Приходь, Господи:
вони готові.
Диптих 2008
А ТАКЖЕ.
Вы сказали, что вы любите их, Господь -
Это красный свет, который бьет через веко,
этот пик толпы boshivskyh, что вы бросаете в камнях
извергать от дна до выжженных душ Zhuzhel
темные проклятья под небом:
«Роза-PNY! Роза-PNY! " - рев бросаясь темнотой глотки,
Стайка как в метро, подземный тоннель когда-либо
(Knock «vahonzakiv» на стыках рельсов!) -
и эхо-сигналы, с другой стороны, «Zi∂ - Heil! Zi∂ - Heil!».
Глазированные глаза
выброшенные руки
сжатые кулаки.
Это народ Твой, Господи.
Вы видите, что они не изменились:
Амфитеатр Колизей,
stokmovyska Бестиарий,
дух горящей плоти человека на улицах Мадрида -
Этот пучок палок они несут на аутодафе,
vsapuyut чувственные ноздри кости хруст yeretytskyh
(Cat капот вниз красное лицо,
следователь делает лицо ослепительный прожектор лампы
Центурион поправляет пряжку на ремне ...).
И это - мой народ, Господи;
vydybaye с «vahonzakiv» пошатываясь на нетвердых ногах
рушатся судьбы upyvshys первого дыхания свободы
дрожа кормили, взбитые в кучу,
мутный глаз контуры окружающей среды в поисках пастуха -
Инквизитор, Цезарь Сотник -
те, кто говорит: «Приидите, поклонимся мне -
и vyzvolytes од себя! «-
и наливают, отверждают мышцы
vypruzhuyutsya руки ощупью камни
и zasklivayut глаза и приветствуют его бухать кровь
в результате чего визг темноты опухшие горла
в том же ритме pravichnyy
dvotysyachlitnoho крик ...
Это народ Твой, Господи.
Отправляйте их снова Сын.
Приди, Господь:
они готовы.
