Текст песни Оксана Забужко - Визначення поезії

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЕЗІЇ

Знаю, що вмиратиму тяжко —
Як усі, хто любить точену музику власного тіла,
Хто вміє легко просилювати його
ув отвори страху,
Як у вушко голки,
Хто ввесь вік ним протанцював — так,
що кожен порух
Плечей, і лопаток, і стегон — світився
Далекою тайною смислу, як слово санскритської
мови,
І м’язи під шкірою грали,
Мов риби в нічному ставку, —
Дякую Тобі, Боже, що дав нам тіло!
Отож коли помиратиму, гукніть майстрів,
Аби зняли наді мною покрівлю
(Так помирав мій прадід, кажуть, відьмак), —
І ось тоді, коли крізь розм’якле вже тіло,
Переливаючись, мов крізь некруто зварений
білок,
Проблимне натужно набрякла душа,
Випинаючись потемнінням
(А тіло тимчасом тектиме корчами,
Мов ковдра, що хоче скинути хворий,
Бо вона його душить), —
А душа все пнутиметься прорвати
Стиск плоті, проклін ґравітації, — ось тоді
У вилом стелі шумким крижаним зорепадом
Рине Космос
І тягом в свою галактичну трубу
Видує душу, закрутить, як аркуш паперу,
Мою молодісіньку душу
Барви мокрої зелені —
Ах, на свободу! — і:
— Стійте! — скрикне вона в мить прориву
крізь тіло,
В мить на щонайсліпучішім лезі
Поміж двома світами, —
Стійте, отут зупиніться,
Ось де вона, Поезія,
Боже, нарешті!
…Пальці востаннє шарпнуться в пошуках
авторучки —
Вже застигаючи, роблячись вже не моїми…

1989

ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПОЭЗИИ

Знаю, что умирать тяжело -
Как все, кто любит точеную музыку собственного тела,
Кто умеет легко просилюваты его
ув отверстия страха,
Как в игольное ушко,
Кто весь век ним протанцевал - так,
что каждое движение
Плеч, и лопаток, и бедер - светился
Далекой тайной смысла, как слово санскритского
языка,
И мышцы под кожей играли,
Как рыбы в ночном ставку, -
Благодарю Тебя, Боже, что дал нам тело!
Поэтому когда умирать, позовите мастеров,
Чтобы сняли надо мной кровлю
(Так умирал мой прадед, говорят, колдун) -
И вот тогда, когда сквозь Размякшие уже тело,
Переливаясь, как сквозь всмятку сваренный
белок,
Проблимне натужно отечная душа,
выпячиваясь потемнением
(А тело тем временем течь корягами,
Как одеяло, хочет сбросить больной,
Потому что она его душит) -
А душа все пнутиметься прорвать
Сжатие плоти, проклятие гравитации, - вот тогда
В брешь потолка шумка ледяным звездопадом
хлынет Космос
И ние в свою галактическую трубу
Выдует душу, закрутит, как лист бумаги,
Мою молодисиньку душу
Краски мокрой зелени -
Ах, на свободу! - и:
- Стойте! - крикнет она в момент прорыва
сквозь тело,
В момент на щонайслипучишим лезвии
Между двумя мирами, -
Стойте, тут остановитесь,
Вот где она, Поэзия,
Боже, наконец-то!
... Пальцы раз шарпнуться в поисках
авторучки -
Уже застывая, делаясь уже не моими ...

1989