Текст песни Оксана Забужко - Задзеркалля - пані Мержинська

ЗАДЗЕРКАЛЛЯ: ПАНІ МЕРЖИНСЬКА

У світі, найбільш реальнім з усіх можливих, —
у такому самому Києві, тільки трохи інакшім
(всі знайомі кав’ярні — по другому боці вулиць,
рух екіпажів і авт тече в супротивну сторону), —
по хіднику, освітленім плямами листя,
Лариса Петрівна Косач-Мержинська котить дитячий візочок, —
бліда, ще дрібку знервована по пережитім уранці
(підгоріла молочна кашка: розрахувати няньку!);
дитинча чеберяє в повітрі ніжками; пані Мержинська
спиняє візочок — поправити укривальце,
нахиляється, рвучко роздутими ніздрями спрагло вбирає
теплий, хлібний, дурманливий пах немовлячої шкіри,
не втерпівши, з вибухом щасного сміху втискає обличчя
в піну мережив, в курчачий, піддатливий лоскіт,
ніжно сюркоче, прицокує язиком
(а бачиш, Лесюню, добре казав тоді лікар:
всі ті дівоцькі сухоти — то просто од нервів,
вийдеш заміж, народиш — і все минеться).

У кав’ярні внизу Прорізної (з лівого боку)
чекає вогненний янгол, сховавши крила
під попілавий плащ; замовляє вже шосту каву.
Входить жінка у чорній сукні,
різко стягує рукавички, шпурляє на столик.
Янгол підводить на неї очі — і тут же відводить: помилка.
Тимчасом Лариса Петрівна Косач-Мержинська
котить візочок мимо:
не забути зібрати вишневий трусок на розпал самоваря —
тільки вишневий-бо вугіль дає правдиву духмяність,
так, як любить Сергій; до вечірнього чаю стіл
на терасі накрити білим обрусом (чи нова куховарка
втрапить почистити срібло?). Вертаючи з праці,
Сергій Костянтинич Мержинський іще од хвіртки
широко розводить руки з портфелем, мов хоче обняти всіх разом:
пані Ларису з дитям у садовім плетенім кріслі,
прощену няньку і куховарку на задньому плані.
Ліля з мужем і Людя Старицька будуть пізніше — знаєш,
Людіна Рона старша за нашу, а ще не ходить!..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Потім пані Лариса сидить із шитвом при лампі.
Смерком стають чутніші вологі надихи саду.
У сусідів грюка вікно; десь гукають додому дітей.
І коли — то, либонь, од єврейських дільниць — розтинається крик:
— Міріам!
(Міріам! Міріам! — захлинулась горбами луна), —
мов здригнувшись зі сну,
Лариса Петрівна Косач-Мержинська вколює голкою палець.
— Що тобі, серце? — Нічого (ряхтюча рубінова крапля
на підмізинній пучці — батистова хусточка — пляма
розтікається і підсихає, немов іржа).
Міріам. Міріам. Ах ти, Господи. Ні, не згадати.
— Ти просто втомилась, — цілунок в долоню, — не час нам лягти?
(Руки круг шиї, глибоке зітхання і трем).

У кав’ярні на Прорізній (з протилежного боку) вогненний янгол
замовляє дванадцяту каву; ніхто не приходить; дзигар
б’є дванадцять разів — отже, північ. Щасливі жінки
сплять, наморені любосним трудом. Лариса Косач-Мержинська
непорушно лежить горілиць коло мужа, що вже заснув,
і гарячими, як після сліз, хоч сухими, очима —
широко розкритими — дивиться в порожнечу.

***

Through the Looking Glass: MRS MERZHYNSKA

In the world, the most real of all possible -
in the same Kiev, just a little different
(All known coffee - on the other side of street
movement of crews and cars flowing in the opposite direction) -
on the sidewalk, illuminated patches of leaves,
Larysa Kosach-Merzhynska children a pram rolls -
pale, nervous even pinch to survive the morning
(Burnt milk slurry, calculate the nurse!);
cheberyaye baby legs in the air; Ms. Merzhynska
defer a pram - improve ukryvaltse,
inclines, abruptly swollen nostrils absorbs thirst
warm bread, durmanlyvyy groin nemovlyachoyi skin
not vterpivshy, with an explosion of laughter schasnoho presses face
a froth of lace in kurchachyy, pliant tickling,
syurkoche gently, tongue prytsokuye
(And see Lesyunyu, well then the doctor said:
all the divotski consumption - it just from nerves,
marry, bear - all pass).

In the coffee shop below Prorizna (left)
awaits a fiery angel, hiding wings
popilavyy under the cloak; orders for the sixth coffee.
Beginning woman in a black dress
abruptly pulls gloves, flings on the table.
Angel leads her eyes - and then assigns: error.
Meanwhile Larysa Kosach-Merzhynska
a pram rolls past:
do not forget to pick cherry trusok in the midst of a samovar -
just cherry-because coal provides true sweetness,
as Sergei loves; the evening tea table
terrace covered with a white towel (or a new cook
vtrapyt clean silver?). Returning from work,
Sergey Kostyantynych Merzhynskyy else from gate
well-bred hands of the portfolio, as wants to embrace all together:
Ms. Larissa with a child in the garden wicker chair,
Forgiveness nurse and cook in the background.
Lily and husband Lyudya Starytska will later - you know,
Lyudina Ron's older than our own, and yet do not go! ..
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Then Ms. Larissa sits at a sewing lamp.
Twilight chutnishi become wet nadyhy garden.
The neighbors hryuka window; Hooke home somewhere children.
And when - then, perhaps, from the Jewish district - roztynayetsya cry
- Miriam!
(Miriam! Miriam! - Choked hills echo) -
like startled from sleep,
Larysa Kosach-Merzhynska needle injected finger.
- What do you heart? - Nothing (ryahtyucha ruby ​​drop
on pidmizynniy puchtsi - batystova handkerchief - spot
spreads and dries like rust).
Miriam. Miriam. Oh, Lord. No, not to mention.
- You're just tired - to kiss his hand - not time for us to go?
(Hands round his neck, a deep sigh and diaeresis).

In the coffee shop at Prorizna (the other side) fiery angel
Twelfth ordered coffee; no one comes; clock
has twelve times - so north. Happy woman
sleep, exhausted lyubosnym difficulty. Larysa Kosach-Merzhynska
motionless man lying face up range is already asleep,
and hot, as after the tears, though dry eyes -
wide open - looks into the void.

***