Текст песни Олег Короташ - Елегія

ЕЛЕГІЯ

Ризикни обпектися, торкнувшись чола.
Відсмикнувши раптово руку,
цей пейзаж дозбирай, наче крихти (зола!),
дай птахам у дорогу води, для крила.
Пригадай, що колись ти у мене була
і закутайся тихо в розлуку.

Перелітні птахи покидають міста,
замикаючи жовтень у ночі.
Риби плещуть на дні: що птахам висота,
що ріка висихає, гризе самота,
самогубця злітає у небо з моста.
Ці часи нас замочать.

Можу тихо живтú, снами бачити ліс,
знову бахуром тирити груші.
Але час обирає курвів та гульвіс,
їм вигукує "браво" і кличе "на біс".
Мій Господь зазирає з господніх куліс
і витрушує душу.

Бачу власний театр – цвілий пафос тих роль;
я ненавиджу зіграні п’єси.
Стільки крові розпито із келихів доль...
Кислота сивини: не спасе алкоголь.
Себе бачу згори, словом, – голий король.
Під крилом стюардеси

долетіти б на старість в осінній курорт
біля моря. Гурзуф або Ялта.
Білий лайнер велично заходить у порт,
тягнуть линви надривом гортаней, аорт.
І студентку чекає за тиждень аборт
від матроса-прибалта.

Ти ввімкни телевізор, кіно про тварин;
про загиблих під бампером фури
в історичній частині, де клоун один
балотується в мери, хоч з виду кретин
і верзе про здобутки сектантських меншин
в українську культуру.

«Я би трахнув Бандеру...», великих нагнув, -
екс-міністр дошуковував зиску*.
Ех! – воскрес би Тарас на годину одну
з-понад Канева гнати хазарську жидву
з планокурами. Та за княжну Рєпніну,
Бузині надавав би по писку.

Пам’ятаю, маленьким: вечеря, Різдво,
смак куті, тепла піч і вертепи:
я вкидаю копійку в капшук, аби зло
нам оселю шляхами всіма обійшло.
Так і вийшло: те бидло в столицю пішло,
впхавши роги у білі манжети.

І мичать, і мурчать, тупотять, наче слон;
на майданах викручують дулю.
Відмирає людей сорок п’ятий мільйон,
у Верховній, хоч плюй, кожен перший – гандон.
Вже не знаю де ангел гніздиться... Пардон,
над гніздом цим – літає зозуля.

З віком час перетне мої сни, календар.
Із травневих депресій – осінні.
Доки чую дощі на обличчі – це дар.
Часом блимне блондинка діоптрієм фар,
часом хочеться гепнути з танку в радар
на кордоні Росії.

Та не гоже палити мости і любов.
Чи вина, що бісівське насіння,
котре час перетре, – і очиститься кров.
На погостах – єдиний кадастр підошов.
Замовкаю, бо поряд Архангел пройшов
дозбирати каміння.

2008

* – «Я міг би «трахнути» Бандеру Щербицьким, але не зробив цього, бо Щербицький – фігура з минулого…» – з цього зізнання почав виголошувати тост на фуршеті після фіналу «Великих Українців» екс–віце–прем'єр з гуманітарної політики Дмитро Табачник.

ЭЛЕГИЯ

Рискни обжечься, коснувшись лба.
Отдернув внезапно руку,
этот пейзаж дособирают, как крошки (зола!),
дай птицам в дорогу воды, для крыла.
Вспомни, что когда-то ты у меня была
и закутайся тихо в разлуке.

Перелетные птицы покидают города,
замыкая октябрь в ночи.
Рыбы хлопают на дне: что птицам высота,
что река высыхает, грызет одиночество,
самоубийцы взлетает в небо с моста.
Эти времена нас замочат.

Могу тихо живтú, снами видеть лес,
снова Бахура тырить груши.
Но время выбирает курва и повес,
им восклицает "браво" и зовет «на бис».
Мой Господь заглядывает с господних кулис
и вытряхивает душу.

Вижу собственный театр - заплесневелый пафос тех роль;
я ненавижу сыграны пьесы.
Столько крови распито с бокалов судеб ...
Кислота седины: не спасется алкоголь.
Себя вижу сверху, словом - голый король.
Под крылом стюардессы

долететь бы на старость в осенний курорт
возле моря. Гурзуф или Ялта.
Белый лайнер величественно входит в порт,
тянут канаты надрывом гортани, аорты.
И студентку ждет за неделю аборт
от матроса-прибалтов.

Ты включи телевизор, кино о животных;
о погибших под бампером фуры
в исторической части, где клоун один
баллотируется в мэры, хоть с виду кретин
и плетет о достижениях сектантских меньшинств
в украинскую культуру.

«Я бы трахнул Бандеру ...», больших нагнул, -
экс-министр дошуковував выгоды *.
Эх! - воскрес бы Тарас на один час
из более Канева гнать хазарскую жидву
с планокуры. Но за княжну Репнину,
Бузине оказывал бы по морде.

Помню, маленьким: ужин, Рождество,
вкус углу, тепла печь и вертепы:
я добавляю копейку в кошелек, чтобы зло
нам дом путями всеми обошло.
Так и получилось: то быдло в столицу пошло,
впхавшы рога в белые манжеты.

И мычать, и мурчать, топают, как слон;
на площадях выкручивают фигу.
Отмирает людей сорок пятого миллион,
в Верховной, хоть плюй, каждый первый - гандон.
Уж не знаю где ангел гнездится ... Пардон,
над гнездом этим - летает кукушка.

С возрастом время пересечет мои сны, календарь.
С майских депрессий - осенние.
Пока слышу дожди на лице - это дар.
Иногда блеснет блондинка диоптриями фар,
иногда хочется гепнуты из танка в радар
на границе России.

И негоже жечь мосты и любовь.
Или вина, бесовское семян,
которое время перетрет, - и очистится кровь.
На погостах - единый кадастр подошв.
Умолкаю, потому что рядом Архангел прошел
дособирать камни.

2008

* - «Я мог бы« трахнуть »Бандеру Щербицким, но не сделал этого, потому что Щербицкий - фигура из прошлого ...» - с этого признания начал провозглашать тост на фуршете после финала «Великих Украинский» экс-вице-премьер по гуманитарной политике Дмитрий Табачник.