PRESENT CONTINUOUS TENSE
Коли з осінню питимеш чай,
я вже босим зійду на сніг.
Ти – іронія простору – край
ліжка, поруч тебе – єдиноріг.
Отже, мила, коли перейду поріг,
ти ці строфи протри і перечитай.
Почну з побажання: ні пуху-пера…
І доки у венах – не стигла ртуть,
а те, що і має текти, і кора
пхнеться з кістками куди зовуть, –
час розгрібає оту каламуть,
здіймаючись нервами «на гора».
За сітківкою ока і глибше – край
свідомості – кров – переплав октав
голосу – клекоту вишніх зграй,
я тебе допустив; ти була оглав
у глибинах, де ангел не долітав:
живи! Якщо хочеш, – поприбирай
там, у серці, допоки – твердь;
і зіниці об розум міцне тертя
не випалить нас; залишається смерть,
як форма стабільного відчуття
і єдина можливість душі – життя
відмотати зворотньо хоча б на чверть.
Бо потім – внизу, тебе, одну, –
зустрічатиме спогад і гул монад.
І не вітер, не ранок навіє: «бу!», –
ці спресовані пристрастю в ад-
ресат букви «люблю», а – звичайний сад,
вигнання із котрого колись відбув.
За ретроспективу гріха Вони,
можливо, пожурять: «Наламали дров!»,
а може – «бу!» – їхній тон сурми,
аби строфи лягали під меч (ребро!),
і у землю вгризалися за добро, –
рятуючи ангелів від війни.
2008
PRESENT CONTINUOUS TENSE
When you drink tea in the fall,
I'm barefoot getting down in the snow.
You are the irony of space - the edge
beds, next to you - a unicorn.
So, sweetie, when I cross the threshold,
you wipe and read these verses.
To begin with, no down-feathers…
And until mercury is in the veins,
and that which is flowing, and the bark
get on the bones where they call, -
time rattles off the mud,
lifting nerves "up the mountain".
Behind the retina and deeper - the edge
consciousness - blood - an octave meltdown
the voice - the clamor of the higher flocks,
I let you in; you were the head
in the depths where the angel did not fly:
alive! If you want, put it away
there, in the heart, until there is a firmament;
and the pupils of the mind are strong with friction
not to burn us; remains death,
as a form of stable feeling
and the only possibility of the soul is life
rewind at least a quarter.
Because then - below you, one, -
will meet the memories and hum of monads.
And not the wind, not the morning says, "boo!"
these are compressed by passion in the ad-
resat letters "love", and - ordinary garden,
the expulsion from which he had once departed.
For the retrospect of sin,
they may devour: "Broke firewood!"
and maybe - "boo!" - their antimony tone,
for the stanzas to fall under the sword (rib!),
and bitten into the earth for good, -
rescuing angels from war.
2008
