ЗИМОВІ СТАНСИ НЕ В ПАРИЖІ
Як жінка сприймає старість поета?.. –
у штанях – бардак… сиві зморшки старця…
Вже рими глухі, наче звук із клозету;
і голос – не голос – безсилля памфлету…
Ранкові безсоння, інсульт, з парапету
погляд на людство з азартом стрільця.
Насправді ж – це муза стріляє дуплетом –
віршем у серце – у точці кінця.
І куриться дим від думок і цигарки.
Руки студені; безвірний Давид –
тіло зігрієш окропом заварки,
бо – змії, не юнки, виснуть на карку;
бо доля – не царська, – поетова марка –
дрочити епоху й коли Світовид
за обрій відійде – затіяти сварку
не з жінкою, – з старістю, кόтрій обрид.
Найбільше дратує остання забава:
розмови з собою уголос, без ком.
Ненавидиш дзеркало, – в ньому постава
нагадує позу країни… Не дала
кішка поспати... То ж просиш помалу
ту, що колись радо ставив «рачком»,
щоб суміш молочну додала у каву,
немов це замінить кров з молоком.
Зіпрешся на руку, чи пак – в телевізор,
і гапишся в нього. Як часом – сльози
тінь пробіжить від душі до сервізу,
до когось задзвониш – це право на візу
гайнути в минуле, де ще не провізор, –
не зважуєш ліки на грами й рази,
де власне життя ще в руках, наче мізер;
хоч смерть підкидає, як завше – тузи.
2010
ЗИМНИЕ Стансах НЕ В ПАРИЖЕ
Как женщина воспринимает старость поэта? .. -
в штанах - бардак ... седые морщины старца ...
Уже рифмы глухие, как звук с клозета;
и голос - не голос - бессилие памфлета ...
Утренние бессонница, инсульт, с парапета
взгляд на человечество с азартом стрелка.
На самом деле - это муза стреляет дуплетом -
стихотворением в сердце - в точке конца.
И курится дым от мыслей и сигареты.
Руки студеные; безвирний Давид -
тело согреешь кипятком заварки,
потому - змеи, а не девушки, виснут на шее;
потому что судьба - не царское, - поэта марка -
дрочить эпоху и когда Свитовид
за горизонт отойдет - затеять ссору
не из женщиной - с старостью, кόтрий надоел.
Больше всего раздражает последняя забава:
разговоры с собой вслух, без запятых.
Ненавидишь зеркало - в нем осанка
напоминает позу страны ... Не дала
кошка поспать ... Так просишь понемногу
ту, что когда-то радостно ставил «рачком»,
чтобы смесь молочную добавила в кофе,
как это заменит кровь с молоком.
Зипрешся на руку, или же - в телевизор,
и гапишся в него. Как время - слезы
тень пробежит от души к сервиза,
к кому звоните - это право на визу
поехать в прошлое, где еще не провизор, -
не замечают лекарства на граммы и раза,
где собственную жизнь еще в руках, как мизер;
хоть смерть подбрасывает, как всегда - тузы.
2010
