Жоржина спить. Їй сумно стало.
І жаль пройняв її терпкий,
що сестри всі її зів’яли,
їх облетіли пелюстки.
Що тепле літо одсіяло,
Волога сива вишина.
Вона й хитається помалу,
від вітру вистигне вона.
Віддав би їй своє я серце,
щоб знов сміялась їй блакить.
Жоржина спить. Коли ж проснеться,
жоржини інші будуть жить.
Віддав би їй своє я серце,
щоб знов сміялась їй блакить.
Жоржина спить. Коли ж проснеться,
жоржини інші будуть жить.
Георгин спит. Ей грустно стало.
И жаль охватил ее терпкий ,
что сестры все ее завяли ,
их облетели лепестки .
Что теплое лето одсияло ,
Влага седая локтя .
Она и качается медленно,
от ветра остынет она.
Отдал бы ей свое я сердце ,
чтобы вновь смеялась ей лазурь .
Георгин спит. Когда проснется ,
георгины другие будут жить .
Отдал бы ей свое я сердце ,
чтобы вновь смеялась ей лазурь .
Георгин спит. Когда проснется ,
георгины другие будут жить .
