Текст песни Олександр Олесь - Лебідь

ЛЕБІДЬ

На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
Спало все навколо, тільки білий лебідь
Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран.

І співав він пісню, пісню лебедину,
Про озера сині, про красу степів,
Про велике сонце, про вітри і хмари,
І далеко нісся лебединий спів.

Кликав він проснутись, розгорнути крила,
Полетіти небом в золоті краї…
Тихо-мирно спала зграя лебедина,
І даремно лебідь звав, будив її.

І коли він вгледів, що брати не чують,
Що навік до себе прикував їх став, —
Закричав від муки, вдарився об камінь,
Зранив собі груди, крила поламав.

Чорна ніч чорніла, не світало вранці,
Ввечері далекий захід не палав…
Тихо зграя спала, тихо плакав лебідь,
Тихо кров'ю сходив, тихо умирав.

Аж колись уранці зашуміли хвилі,
І громи заграли в сурми голосні,
Вирвалося сонце, осліпило очі,
Роздало навколо обрії ясні.

Стрепенулась зграя, закричала біла:
"Тут гниле повітря, тут вода гнила!..
А над нами сонце, небо, простір, воля!" —
І ганебно спати більше не змогла.

Зашуміла зграя піною на хвилях.
Зашуміла вітром… ще раз! І — прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тихо, тихо сходив білий лебідь кров'ю,
То, здавивши рани, крила рознімав…
І в знесиллі бився… Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?

2.IV.1917

ЛЕБЕДЬ

На болоте спала стая лебединая.
Вечная ночь чернела, и стоял туман ...
Пришло все вокруг, только белый лебедь
Тихо-тихо сходил кровью своих ран.

И пел он песню, песню лебединую,
Об озера синие, о красоте степей,
О большое солнце, о ветрах и облака,
И далеко несся лебединый пение.

Звал он проснуться, развернуть крылья,
Улететь небом в золоте края ...
Тихо-мирно спала стая лебединая,
И зря лебедь звал, будил ее.

И когда он увидел, что братья не слышат,
Что навек к себе приковал их стал, -
Закричал от муки, ударился о камень,
Побоями себе грудь, крылья поломал.

Черная ночь чернела, а не светало утром,
Вечером дальний мероприятие не горел ...
Тихо стая спала, тихо плакал лебедь,
Тихо кровью сходил, тихо умирал.

Вплоть когда утром зашумели волны,
И громы заиграли в трубы громкие,
Вырвалось солнце, ослепило глаза,
Раздали вокруг горизонте ясны.

Встрепенулась стая, закричала белая:
"Здесь гнилое воздуха, здесь вода гнилая! ..
А над нами солнце, небо, пространство, свобода! »-
И позорно спать больше не смогла.

Зашумела стая пеной на волнах.
Зашумела ветром ... еще раз! И - прощай! ..
И летела легко, словно белое облако,
И кричала с неба о счастливый конец.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Тихо, тихо сходил белый лебедь кровью,
Так, сдавив раны, крылья разнимал ...
И в бессилию бился ... стая лебединая!
Кто-нибудь в небе лебедя вспомнил?

2.IV.1917