Терня біло-біло зацвіло весною.
Посміхнулось щастя і мені з тобою:
У весільнім вальсі пелюстки кружляли
І на стежку долі стиха опадали...
Та у непогоду, в час глухої ночі,
Приблудила зрада в образі дівочім:
Твій забрала розум, серце зчарувала,
А квітучу гілку колючками вбрала.
Загубила перстень я у ніч розлуки.
Розривалось серце з болю і розпуки.
І було так гірко: люди - пересуди.
Не вкусивши плоду – не затерпнуть губи.
І зірвало вітром квіти ще й з листками,
Покотилась доля блудними стежками.
Кажуть: з пустоцвіту ягід не зібрати,-
Як собі постелиш – так і будеш спати...
Як собі постелиш – так і будеш спати...
Відшуміли весни. Відійшли тривоги.
Вже засохло терня, заросли дороги.
Та ночами сниться, а чи лиш здається,
Що шукаєш стежку до мойого серця.
Але я вже знаю: пишний цвіт в тернині
Не приносить щастя ні одній пташині,
Бо в колючім гіллі не заночувати.
Як собі хто стелить – так і буде спати.
Як собі хто стелить... Як собі хто стелить,
Як собі хто стелить – так і буде спати..
Терна белым-бело зацвело весной.
Улыбнулось счастье и мне с тобой:
В свадебном вальсе лепестки кружили
И на тропу судьбы тихо опадали ...
И в непогоду, во время глубокой ночью,
Приблудила измена в образе девичьем:
Твой унесла ум, сердце околдовала,
А цветущую ветку колючками впитала.
Потеряла кольцо я в ночь разлуки.
Разрывалось сердце от боли и отчаяния.
И было так горько: люди - пересуды.
НЕ вкусив плода - не затерпнет губы.
И сорвало ветром цветы еще и с листьями,
Покатилась судьба блудными тропами.
Говорят: с пустоцвета ягод нельзя собрать, -
Как себе постелешь - так и будешь спать ...
Как себе постелешь - так и будешь спать ...
Отшумели весны. Отошли тревоги.
Уже засохло тернии, заросли дороги.
И по ночам снится, а лишь кажется,
Что ищешь дорогу к моего сердца.
Но я уже знаю пышный цвет в терновнике
Не приносит счастья ни одной птичьи,
Потому что в колючих ветвях НЕ заночевать.
Как себе кто стелет - так и будет спать.
Как себе кто стелет ... как себе кто стелет,
Как себе кто стелет - так и будет спать ..
