Сьогодні - мій останній із листів,
без докорів, без сліз і звинувачень.
ВпізнАєш почерк серця між рядків,
бо всі слова тепер не мають значень.
Пробач мене, що в люту заметіль
я зігрівалась спогадом про тебе,
пробач широкі обрії надій,
які собою закривали небо.
Пробач, що не твоя і нічия,
що зачиталась на чужій сторінці,
що йшла до тебе все своє життя,
а перейшла дорогу іншій жінці.
Що зірка долі не вказала шлях,
а час стікав, мов дощ по парасолі,
що передбачити я так і не змогла
сумну кінцівку повісті - не доля...
Ще мить і ляже осінь на поріг
і наче трави - спогади зітліють,
в яких хотіла я, а ти - не зміг,
в яких були з тобою ми щасливі...
Ну от і все.Колись чужа рука
закриє пережиту нами повість,
й перегорне листки календаря,
де я пройшлася... по її дорозі...
Слова Надя Ковалюк, музика Олена Олійник
Сегодня - мой последний из писем,
без упреков, без слез и обвинений.
Узнаете почерк сердца между строк,
ибо все слова теперь не имеют значения.
Прости меня, что в лютую метель
я согревалась воспоминанием о тебе,
прости широкие горизонты надежд,
которые собой закрывали небо.
Прости, что не твоя и ничья,
что зачиталась на чужой странице
что шла к тебе всю свою жизнь,
а перешла дорогу другой женщине.
Что звезда судьбы не указала путь,
а время стекал, как дождь по зонты,
что предусмотреть я так и не смогла
печальную концовку повести - не удел ...
Еще мгновение и ляжет осень на порог
и как травы - воспоминания истлеют,
в которых хотела я, а ты - не смог,
в которых были с тобою счастливы ...
Ну вот и все.Колись чужая рука
закроет пережитую нами повесть,
и перевернет листья календаря,
где я прошлась ... по ее пути ...
Слова Надя Ковалюк, музыка Елена Олейник
