Сльозу точу, але не плачу,
Я рідну Україну бачу,
Її народ, її багатство,
Та ще людей високе братство.
Щоб серце людям дарувати,
В біді народ не забувати,
А разом з ним у згоді жити,
Я ж колосок – від роду житній.
Сльозу точу, але не плачу,
Як пісню, Україну бачу.
Щаслива мить, що зве на подвиг, -
То кожен крок мій, кожен подих.
Я родом з синіх гір Карпатських,
І пісня – це моє багатство.
Іду щодня у світлу браму –
До України – як до храму.
I shed a tear, but I do not weep,
I see my native Ukraine,
Her people, her wealth,
And still people high brotherhood.
To give hearts to people,
In trouble the people do not forget,
And to live with him in agreement,
I'm a spikelet - a kind of rye.
I shed a tear, but I do not weep,
As a song, I see Ukraine.
A happy moment that calls for a feat -
That is my every step, every breath.
I come from the blue mountains of the Carpathians,
And the song is my wealth.
I go to the light gate every day -
To Ukraine - as to the temple.
