ВОНА
Вона тримає ненадійний світ за бездоганне пір`я мрії,
Вона пірнає у свої тривоги та його обійми
У думках, у незрозумілій мові,
Пошепки, у несказаному слові,
Що несе його з безнадійністю і сумлінням
Подих ледве чутний та сильніш за всіх.
Її подих.
Вона розщеплює бажання навпіл
І розкриває дивне серце,
Вона не розуміє його натяк,
Чи так йому здається
У думках потрапляє випадково
В світ, де кожен птах
Вірить в щастя у підковах.
Там волосся неслухняне пахне вітром,
Там гілки дерев весняні обіймають квітом,
І так хочеться жити!
А ще бува - вона плаче, що мала...
Вона розплескує тривогу снів и випаровує безсоння,
Вона всміхається всьому довкола, чує кроки дня нового.
Вдосвіта заглядає у люстерце,
Крізь пітьму розрізняє поклик серця,
Що луною відкликається на вигук
Нездійсненних вражень, та таких п’янких,
Невагомих.
Вона у захваті від краю неба,
Вона замріяно сміється,
Вона лишила зайві сподівання,
Принаймні так здається.
Та лише, лише варто дочекатись
Милого листа - і від щастя не сховатись.
У захопленні заплескочуться долоні,
Заіскряться краплі радості солоні,
Невгамовні.
А ще бува - вона плаче, що мала...
ОНА
Она держит ненадежный мир за безупречное перья мечты,
Она ныряет в свои тревоги и его объятия
В мыслях, в непонятном языке,
Шепотом, в несказанное слово,
Что несет его с безнадежностью и совестью
Дыхание еле слышный и сильней всех.
Ее дыхание.
Она расщепляет желание пополам
И раскрывает удивительное сердце,
Она не понимает его намек,
Так ему кажется
Мысленно попадает случайно
В мир, где каждая птица
Верит в счастье в подковах.
Там волос непослушные пахнет ветром,
Там ветви деревьев весенние занимают цветом,
И так хочется жить!
А еще бывает - она плачет, что имела ...
Она розплескуе тревогу снов и испаряет бессонница,
Она улыбается всем вокруг, слышит шаги дня нового.
На рассвете заглядывает в зеркальце,
Сквозь тьму различает зов сердца,
Что эхом отзывается на крик
Невыполнимых впечатлений, и таких пьянящих,
Невесомых.
Она в восторге от края неба,
Она мечтательно смеется,
Она оставила лишние надежды,
По крайней мере так кажется.
Но только, только стоит дождаться
Милого письма - от счастья не спрятаться.
В восторге заплескочуться ладони,
Заискрятся капли радости соленые,
Неугомонные.
А еще бывает - она плачет, что имела ...
