Далека, самотня й далека, у цілому світі одна,
Дні й ночі, у студінь і спеку до мене летить вона.
Рідна, як пісня з колиски, тиха, як свято волинське,
Готова завжди до страждання, до болю, до горя і втрат.
Вона б віддала останнє, терпіла б сама стократ,
Щоб лихо мене минало, щоб доля мене ласкала,
Але у безсонні ночі як ноги і руки гудуть.
Гнітять її сни пророчі про тернем укриту путь,
Що я не така як люди, що щастя мені не буде.
Навколішки в тихій молитві як стредниця і як свята
Благає мене захистити і небо мені приверта.
А потім свої турботи, топить в вічній роботі,
Розгойдані темні хвилі лягають в самотні сни.
І носять уламки милі, то образ її на них,
Чи тільки страждання безкрає,
Я знаю, любов не вмирає!..
Far, lonely and far away, alone in the whole world,
Day and night, in the cold and heat, she flies to me.
Native, like a song from a cradle, quiet, like a holiday in Volyn,
She is always ready for suffering, pain, grief and loss.
She would give the last, she would suffer a hundred times,
That misfortune may pass me by, that fate may caress me,
But on sleepless nights, both legs and arms buzz.
Her prophetic dreams about the thorn-covered path oppress her,
That I am not like people, that I will not be happy.
Kneeling in silent prayer as a midwife and as a saint
He begs me to protect and the sky is attracted to me.
And then his worries, drowning in eternal work,
Rocking dark waves fall into lonely dreams.
And they wear fragments of love, her image on them,
Is only suffering endless,
I know love does not die! ..
