Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним
(на вірші Ліни Костенко)
With your eyes you said to me, I love.
The soul passed its difficult exam.
Like the silent bell of rock crystal,
the unspoken has gone unsaid.
Life went on, that platform passed.
The silence of the station horn sounded.
Many words are written with a pen.
The unspoken has gone unsaid.
The nights were dawning, the days were evening.
More than once the fate of the scales hit.
Words like the sun came down in me.
The unspoken has gone unsaid
(by Lina Kostenko's poem)
