Поезія згубила камертон (вірш Ліни Костенко)
Поезія згубила камертон.
Хтось диригує ліктями й коліном.
Задеренчав і тон, і обертон,
і перша скрипка пахне нафталіном.
Поезія згубила камертон.
Перецвілась, бузкова і казкова.
І дивиться, як скручений пітон,
скрипковий ключ в лякливі очі слова.
У правди заболіла голова
од часнику, політики й гудрону.
Із правдою розлучені слова
кудись біжать по сірому перону.
Відходять вірші, наче поїзди.
Гримлять на рейках бутафорські строфи.
Але куди? Куди вони, куди?!
Поезія на грані катастрофи.
І чи зупиним, чи наздоженем?
Вагони йдуть, спасибі коліщаткам...
Але ж вони в майбутнє порожнем!
Як ми у вічі глянемо нащадкам?!
Поэзия потерянная настройка вилка (стихотворение Лины Костенко)
Поэзия потерянная настройка вилка.
Кто -то проводит локти и колени.
На вкус как тон, так и валюта,
И первая скрипка пахнет нафталином.
Поэзия потерянная настройка вилка.
Он расцвел, сирень и сказочный.
И выглядит как витая питон,
Ключ на скрипке в пугающих глазах слова.
Правда пострадала от головы
Один из чеснока, политиков и смолы.
С правдой разведенных слов
Они бегают где -то на серой платформе.
Стихи оставляют как поезда.
Батафор Стансы нагреваются на рельсах.
Но где? Где они, где?!
Поэзия на грани катастрофы.
А вы остановитесь или наверстаете упущенное?
Вагоны идут, благодаря колесам ...
Но они пусты!
Как мы смотрим на потомков в глаза?!
