Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
і водила мене у поля, край села.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка
І зелені луги, солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Я візьму той рушник, розстелю наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, розлука, твоя материнська любов.
My dear mother, you did not sleep at night,
and led me to the fields, the edge of the village.
And you accompanied me on a long journey at dawn
And the towel embroidered fortunately gave.
And you accompanied me on a long journey at dawn
And the towel embroidered for happiness, fortunately gave.
Let the dewy path bloom on it
And green meadows, nightingale groves,
And your unfailing motherly affectionate smile,
And your sad eyes are good.
I'll take that towel, spread it out like fate,
In the quiet rustle of grass, in the twittering of oaks.
And on that towel everything familiar to pain will come to life:
And childhood, separation, and true love.
And on that towel everything familiar to pain will come to life:
And childhood, separation, your motherly love.
