Хіба ж не любив, коли б не приніс.
Оті кров’яні троянди й серце, що приніс.
Тепер ти не згориш, довірся мені,
Зростай у мені.
Сховай свою тінь в обіймах моїх.
Взаємності стукіт серця зовсім ще не стих.
Ти тут, я чую тебе, а завтра сама
Так важко підеш і
Приспів:
Зникнеш, як у віконнім склі і не почути
Тіні у віконнім склі ти дай відчути
Ще трохи болю догорить
За сумом думок, схованим сном тривалих облич
З’явися, хоч на мить.
Хіба ж не жалів, якби не прийшов,
Якби не затиснув би у грудях ту любов.
А ти не спалиш свій сум і пристрасть свою
Як відстань зросте, лиш
Приспів
Найкращими є ті слова, котрі говориш ти, коли мовчиш.
І не п’яніє голова, як маєш крила, без проблем злетиш.
Та як же там на висоті, чути у повітрі
Тільки спокій непомітних снів, що живуть поміж нас.
Як же так, коли я сам, в небесних смугах по зірках іду.
У світі безголосих днів лиш чую проповідь святу свою.
Побачитись бодай лиш раз й не втриматись від болю.
Тільки ворог – нездоланний час всіх розжене. (2)
Разве не любил, если бы не принес.
Те кровяные розы и сердце, что принес.
Теперь ты не сгоришь, доверься мне,
Расти во мне.
Спрячь свою тень в объятиях моих.
Взаимности стук сердца совсем еще не стих.
Ты здесь, я слышу тебя, а завтра сама
Так трудно пойдешь и
припев:
Исчезнешь, как в оконном стекле и не услышать
Тени в оконном стекле ты дай почувствовать
Еще немного боли догорит
За печалью мыслей, скрытым сном длительных лиц
Появись хоть на мгновение.
Разве не жалел, если бы не пришел,
Если бы не зажал бы в груди ту любовь.
А ты не сожжешь свою печаль и страсть свою
Как расстояние возрастет, лишь
припев
Лучшими являются те слова, которые ты говоришь, когда молчишь.
И не пьянеет голова, как должен крыла, без проблем взлетишь.
И как же там на высоте, слышать в воздухе
Только спокойствие незаметных снов, живущих среди нас.
Как же так, когда я сам, в небесных полосах по звездам иду.
В мире безголосых дней лишь слышу проповедь святой свою.
Увидеться хотя бы только раз и не удержаться от боли.
Только враг - непреодолимый время всех разгонит. (2)
