Мені часом здається, що солдати,
Які не повернулися з боїв
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.
І ось летять курличучи прощально
В якийсь далекий і незнаний світ,
Чи не тому безмовно і печально
Ми довго дивимося їм услід?
Всі як один, неначе перед боєм
В тумані надвечірнім журавлі
Летять похідним злагодженим строєм,
Яким солдати ходять по землі.
Вони летять, вони курличуть знову,
Мов кличуть нас летіти з ними в ніч.
Подібний він на нашу рідну мову
Їхній журливо-гордовитий клич.
Летить у вирій ключ та все курличе —
То земляки мої верстають путь.
Є в їх строю проміжок невеличкий —
Його для мене, певне, бережуть.
Настане день і строєм журавлиним
Я теж пливтиму в далеч у імлі
І теж звернусь із покликом пташиним
До тих, кого покинув на землі.
Мені часом здається, що солдати,
Які не повернулися з боїв
Не полягли, а залишились жити,
Перетворившись в білих журавлів.
Мне порой кажется, что солдаты,
Которые не вернулись с боев
НЕ пали, а остались жить,
Превратившись в белых журавлей.
И вот летят курличучы прощально
В какой-то далекий и неведомый мир,
Не потому безропотно и печально
Мы долго смотрим им вслед?
Все как один, словно перед боем
В тумане предвечерним журавли
Летят производным слаженным строем,
Каким солдаты ходят по земле.
Они летят, они курлыкают снова,
Как зовут нас лететь с ними в ночь.
Подобный он на наш родной язык
Их печально-надменный клич.
Летит на юг ключ и все курлыкают -
Так земляки мои верстают путь.
Есть в их строю промежуток небольшой -
Его для меня, видимо, берегут.
Наступит день и строем клюквенным
Я тоже плыть в даль во мгле
И тоже обращусь с призывом птичьим
К тем, кого покинул на земле.
Мне порой кажется, что солдаты,
Которые не вернулись с боев
НЕ пали, а остались жить,
Превратившись в белых журавлей.
