по закінченню будь-якої історії
ми лічимо дні покалічені до народження нової
як перелітні птахи завжди хочемо
хоч колись полетіти із клітки у вирій
і бути вільними знову
не зробивши ніякого злочину
це добре що хоч віримо в це
бо серце то вільне а доступ закритий нажаль
шукаємо нових подій і вражень
хоч навмисно нас поглядом жалять
і словами інколи дражнять але то пусте
відпускаємо цей сьогоднішній ранок
і ніби ще рани не кровоточать аж надто
але всерівно ідемо поважно
крізь натовп людей
не зронивши зворотнього погляду
промовисто кажемо
та пішло воно все!
стискаємо міцно уламки майбутнього
і літери ліпимо разом у купу
одягаємо одяг зім'ятий і дутий
проводжаючи гвалтуємо дні от перший і другий
одним пострілом вбиваємо кожного
ми просто дорослішати хочемо майбутнє пророчачи
не дивлячись у очі простому прохожому
просто проходимо
просто вмираємо
навмисно довіряємось але вже не кожному
втрачаючи ми знову знаходимо!
бо серце то вільне
а йому ж то жити хочеться
at the end of any story
we consider days crippled by the birth of a new one
as migratory birds we always want
at least once fly out of the cage into the water
and be free again
having committed no crime
it's good that we believe it though
because the heart is free and the access is closed alas
looking for new events and experiences
even though we are intentionally spared by our eyes
and sometimes words are annoying but empty
release this morning
and that the wounds still do not bleed too much
but seriously we are going seriously
through the crowd of people
without looking back
let's say it
and it's all gone!
squeeze the fragments of the future
and stick the letters together in a pile
we put on the clothes crumpled and blown
spending days abusing the first and second days
with one shot we kill everyone
we just want to grow up wanting the future of prophecy
despite the eyes of a simple passerby
we just pass
we just die
we deliberately trust but not everyone
losing we find again!
for the heart is free
but he wants to live
