Текст песни Сергій Жадан - Прифронтове місто напередодні Різдва.

Прифронтове місто напередодні Різдва.
Всі йдуть до церкви, ніхто не знає слова.
Повторюють за втомленими панотцями.
Плачуть за самогубцями та мерцями.
Сніг чорніє, ніби відрубана голова.
Марія співає з сиротами та вдівцями.

Церква робить нас схожими на дітей –
Що нам потрібно ще, крім добрих вістей?
Співаймо псалми, змагаймося з сатаною,
Слухаймо вовче виття зими за спиною.
Б’ють гармати в степу, господиня кличе гостей.
Сонні воли прокидаються за стіною.

А смерть чекає на вулиці, знає де ми стоїмо,
Вичікує, не поспішає, коментує святе письмо,
Коментує безрадісно апостольські теплі послання,
Їй здається, що в діях апостолів надто багато вагання,
А в нашій вірі, здається їй, замало тепла.
На вашу любов, - говорить, - не вистачає зла.

Стоять із псалтирями в руках старійшини й мудреці,
За ними полковники з шрамами на лиці,
Писарі, джури, гармаші, піхотинці,
Стають до гурту, але опиняються наодинці,
Запеклі прапороносці, поважні бійці,
Стоять чекають при вівтарі, мов на трамвайній зупинці.

Радіють селяни, прийшовши з довколишніх сіл,
Міщани теж радіють з останніх сил,
Радіють дяки, лірники та бандуристи,
Співають внизу мироносиці, співають вгорі хористи.
Гості сідають повагом за святковий стіл.
Не потрапляють у ноти штрафники і штабісти.

Хто з вас вціліє цієї зими, чоловіки?
Хто з вас вийде з того боку ріки?
Хто впаде на снігу, хто піде під кригу,
Годувати плоттю своєю замерзлу рибу,
Поїти кров’ю своєю солончаки,
Відбиватись луною в дзвінкому пташиному крику?

А смерть чекає в полі, не заходить у дім,
І до смерті підходить хлопчик, і говорить, - ходім,
Ходім, покажу тобі наші статки й комори,
У мене, - говорить, - немає страху і немає покори.
Бачиш, скільки світла в цім просторі золотім?
Стане на всі пташині гнізда й зміїні нори.

…Їх тут стільки стоїть – радісних і сумних.
Але доки вона теж стоїть поміж них,
Доки вона співає разом із ними –
З усіма радісними, усіма сумними:
Смерті немає, немає нещасть і лих.
Горять вогні,
Засинають тварини,
Тривають зими.

Прифронтовой город накануне Рождества.
Все идут в церковь, никто не знает слова.
Повторяют за уставшими священников.
Оплакивают самоубийцами и мертвецами.
Снег чернеет, будто отрубленная голова.
Мария поет с сиротами и вдовцами.

Церковь делает нас похожими на детей -
Что нам нужно еще, кроме добрых вестей?
Поем псалмы, Змагаймось с сатаной,
Слушаем волчий вой зимы за спиной.
Бьют пушки в степи, хозяйка зовет гостей.
Сонные воли просыпаются за стеной.

А смерть ждет на улице, знает где мы стоим,
Выжидает, не спешит, комментирует священное писание,
Комментирует безрадостно апостольские теплые послания,
Ей кажется, что в действиях апостолов слишком много колебания,
А в нашей вере, кажется ей, мало тепла.
На вашу любовь, - говорит, - не хватает зла.

Стоят с псалтирями в руках старейшины и мудрецы,
За ними полковники со шрамами на лице,
Писцы, слуги, пушкари, пехотинцы,
Становятся к группе, но оказываются наедине,
Ожесточенные знаменосцы, уважаемые бойцы,
Стоят ждут при алтаре, как на трамвайной остановке.

Радуются крестьяне, придя из близлежащих сел,
Мещане тоже радуются последних сил,
Радуются благодарности, лирники и бандуристы,
Поют внизу мироносицы, поют вверху хористы.
Гости садятся медленно за праздничный стол.
Не попадают в ноты штрафники и штабисты.

Кто из вас уцелеет этой зимой, мужчины?
Кто из вас получится с той стороны реки?
Кто упадет на снегу, кто пойдет под лед,
Кормить плотью своей замерзшую рыбу,
Поить кровью своей солончаки,
Отбиваться эхом в звонком птичьем крика?

А смерть ждет в поле, не заходит в дом,
И к смерти подходит мальчик, и говорит, - пойдем,
Пойдем, покажу тебе наши состояния и кладовые,
У меня, - говорит, - нет страха и нет покорности.
Видишь, сколько света в этом пространстве золотом?
Станет на все птичьи гнезда и змеиные норы.

... Их здесь столько стоит - радостных и печальных.
Но пока она тоже стоит между ними,
Пока она поет вместе с ними -
Со всеми радостными, всеми печальными:
Смерти нет, нет несчастий и бедствий.
Горят огни,
Засыпают животные,
Продолжаются зимы.