Текст песни Сергій Жадан - Вірші

***

Можливо, я просто не вмію передати все це словами.
Навіть не знаю, що це – образа чи радість.
Я б хотів, озираючись, бачити ніч зі спалахами та дивами.
Але див не буває, тому я просто не озираюсь.

Просто потрібно бути терплячими і міцними.
Все закінчилося. Ми лишилися в більшості.
Просто цей світ не може в собі вмістити
такої кількості болю й такої кількості ніжності.

Виснажені надвечір’я, розламані ранки,
приголосні твого шепоту, настояні на алкоголі.
Умілий лікар вилікує будь-які рани.
Час, який у нас є, зцілить будь-які болі.

Скільки б могло по всьому лишитись повітря нічного,
скільки тепла в траві й голосів на березі.
Але чорта з два – я не виніс з собою нічого:
все залишилося там, в безкінечному вересні.

Збираю розкидані речі, вертаю позичені суми.
З ким хотів – погодився, з ким устиг – попрощався.
Порожні легені, як порожні трюми –
стільки місця для радості, стільки місця для щастя.

***

Давай, скажи їй щось, зупини
Немає жодної ночі, немає війни
Серед цієї темряви та висоти
Є лише її вперте бажання піти
Хто іще, скажи, заспокоїть і зупинить, якщо не ти?

Просто спини її, не відпускай її
Хай далі говорить усі дурниці свої
Хай далі змішує кров свою зі слізьми
Потім колись вона піде
Але хай залишиться до зими
Подивись, які тепер довгі ночі, які тягучі дими

Навіть якщо світло зранку буде сліпуче та голубе
Вона все одно послухає лише тебе!
Навіть якщо її святі будуть суворі та злі
Хай це станеться потім чи не станеться взагалі
Але не відпускай її доки сонце проступає в імлі
Навіть якщо завершиться осінь і почнеться зима
Вона все одно найбільше боїться лишатись сама
Навіть якщо її святі будуть добрими у своїй журбі
Вона все одно може поскаржитись лише тобі
Можливо тому, що найсамотніше почувається саме в юрбі

Скажи їй щось, чого ніколи не говорив
Щось про людей і птахів, про тварин і риб
Щось про вічність вугілля і невагомість зерна
Про те, що життя має тривати навіть тоді, коли триває війна
Хто тобі, зрештою, ще повірить, якщо не вона?

***

Я так і не зрозумів кількох речей –
легкого зламу її плечей,
твердого металу її образ,
того, чого не було без нас,
того, що ламало наші хребти,
того, що варто було зберегти.

Я так нічого і не знайшов.
Ще одна спроба, ще один шов.
Ще один сплеск на нічній ріці.
Що можна згадати наприкінці?
Протяг у венах, сніг в очах.
Навчись розбиратись у простих речах.

Я хотів давати всьому імена.
Оскільки мова завжди одна.
І ім’я для всього завжди одне.
Саме воно й хвилювало мене.
Стільки речей – складних і простих.
Я все назвав. Я нічого не встиг.

Я не встиг їй сказати, що береги
не мають значення і ваги,
не мають наслідків і причин,
що всі ми лишаємося ні з чим,
що її сліди на нічному снігу –
єдине, що має якусь вагу.

Я не став говорити, що кожен із нас
тримається власних імен і назв,
аби не лишатись на самоті.
Так багато всього в житті –
впертість твоя і присутність твоя.
Мені просто подобається її ім’я.

Не розуміючи літер і слів,
чорних хвиль, вологих полів,
болючих ключиць і повільних вен.
Важливим є кожне з імен,
кожна із вивітрених ночей,
кожна з речей, кожна з речей.

***

Десь на початку осені з’являються тиша й міць,
Так, немов небеса зачиняють свої майстерні.
За кілька днів усе зрушиться з усталених місць,
Оскільки все розламується й міняється в серпні.

Стебла, сховані між сторінок,
Фарба небес – суха, осіння.
Серпневі яблука схожі на вагітних жінок:
За ніжністю шкіри чується твердість насіння.

Павутина тонкими волокнами залітає у сни,
Тумани стоять на воді, ніби пороми.
Вагітні жінки схожі на яблука восени:
Не знати, чого в них більше – стиглості чи утоми.

Не знати, чого більше в просторі – прозорості чи пітьми,
І хто читає це небо, мов заборонену книгу
Між повітрям осені й повітрям зими,
Між голосами дощу й голосами снігу,
Між тим, що повинно статись, і тим, що сталося вже,
Між дотиками прокидань і рівним вогнем застуди,
Між тим, що тебе вбиває, і тим, що береже,
Між тим, чого не було, і тим, чого не буде.

***

Может быть, я просто не знаю, как передать все это в словах.
Я не знаю, что это такое - оскорбление или радость.
Я хотел бы, оглядываясь назад, чтобы увидеть ночью со вспышкой и чудес.
Но видеть не бывает, так что я просто не оглядывайтесь назад.

Вам просто нужно быть терпеливым и сильным.
Все закончилось. Мы остались в большинстве.
Просто этот мир не подходит
так много, так много боли и нежности.

Истощенные закаты, в котором намотаны,
согласные ваш шепот настоянный с алкоголем.
Опытный врач заживают любые раны.
Время у нас есть, залечить боль.

Что может быть вокруг, чтобы остаться ночной воздух,
много тепла в траве и голосов на берегу.
Но черт с ними - я не с ними ничего принесли:
все осталось там, бесконечна сентября.

Собирать мусор, вернуть заимствованные суммы.
Кто хотел - согласился, кто успел - до свидания.
Пустые легкие, как пустой держит -
много места для радости, так много места для счастья.

***

Давайте, скажите ей что-то, остановку
Там нет ночи, ни войн
Среди этой темноты и высоты
Есть только его упрямое желание идти
Кто еще, скажите, спокойствие и остановку, если не вы?

Только что вернулся он не позволил ей
Предположим далее сказал, что все их нонсенс
Пусть тогда смешивает свою кровь со слезами
Затем, когда она идет
Но пусть пребывание в зимний период
Посмотрите теперь, долгая ночь, что вязкие пары

Даже если свет ослепительный утром и синий
Она до сих пор только слышит!
Даже если это будет жестко святить и зло
Пусть это произойдет, и тогда не происходит вообще
Но не отпускает, пока солнце не выходит в тумане
Даже если конец падения и начинается зима
Он по-прежнему остается самым сам страху
Даже если это будет хороший праздник в его тщательности
Он все еще может жаловаться только вам
Может быть, потому, что он чувствует себя naysamotnishe в толпе

Скажите ей что-то, что никогда не говорил
Кое-что о людях и птиц, животных и рыб
Что-то вечность угля и зерна невесомости
Дело в том, что жизнь должна продолжаться, даже если война продолжается
Кто ты, в конце концов, до сих пор верю, что если это не так?

***

Я не понимаю некоторых вещей -
свет разбив его на части,
его твердый металл изображения,
что не было без нас,
что сломало наши диапазоны,
что следует сохранить.

Я не нашел ничего.
Другая попытка, еще один шов.
Очередной всплеск на ночной реке.
То, что вы можете вспомнить конец?
Течение в венах снег в поле зрения.
Научитесь заботиться о простых вещах.

Я отдал бы все имена.
Так как это всегда то же самое.
И имя просто всегда то же самое.
То, что это также беспокоит меня.
Так много вещей - сложные и простые.
Меня зовут. У меня нет времени.

Я должен был сказать ей, что банки
не имеет значения и веса
иметь последствия и причины
все, что мы остались ни с чем,
ее следы в снегу Night -
единственное, что имеет никакого веса.

Я не говорил, что все мы
сохранили свои собственные имена,
не оставили в покое.
Так много вещей в жизни -
Ваше упрямство и ваше присутствие.
Я так же, как ее имя.

Не зная буквы и слова
черные волны мокрые поля
замедлить болезненную ключицу и вену.
Важно отметить, что каждый из имен
Каждый выветривания ночи
каждая из вещей, каждая из вещей.

***

Где-то в начале осени казаться спокойным и сила,
Как будто небо закрыли свои магазины.
Через несколько дней все будет двигаться от установленных мест
Поскольку все сломаны и изменены в августе.

Стебли скрыты между страницами
Краска неба - сухая осень.
Августа яблоко, как беременные женщины:
Для нежности упругости кожи услышанных семян.

Web тонких волокон мух во сне
Туманы на воде, хотя паромы.
Беременные женщины, как яблоки осенью:
Не знаю, что они больше - зрелость или усталость.

Не знаю, что больше пространства - или прозрачность темноты,
А кто читает это небо, как запрещенная книга
Между воздухом осенне-зимний воздух,
Между голосами дождя и снега голосов,
В то же время, что должно произойти, и что уже произошло,
Между ощупь и гладкой prokydan холодный огонь,
В то же время, что убивает вас, и это держит
В то же время, что не было, а те, которые не будут.