Серце плакало. Сльози капали.
Виливала жалі сурма...
Ясний соколе, ти високо вже.
І тебе на землі нема.
Поміж зорями лан твій зорано.
Ти за рідний свій край поліг.
Бо любив його, боронив його. |
Лиш себе вберегти не зміг. | (2)
Із повстанцями якось вранці ти
На ворожий натрапив стан.
Довго бій тривав. Опір ти тримав.
Та упав від смертельних ран.
Де твій прах лежить,
Хрест там не стоїть.
Польовий там квітує мак...
Боже, як хотів на своїй землі |
Ти відчути свободи смак! | (2)
Твоя милая, мов за крилами,
Приховала свою красу.
В думці погляд твій...
І без тебе їй
Так ніхто й не розплів косу.
Ну, а матінка біля хатоньки
Посадила вишневий сад,
Аби й з неба ти міг побачити, |
Повертатись куди назад. | (2)
Серце плакало. Сльози капали.
І сурма виливала жалі...
Ясний соколе, хоч високо ти,
Та лишився у серці землі.
Сердце плакало. Слезы капали.
Выливала сожаления труба ...
Ясный сокол, ты высоко уже.
И тебя на земле нет.
Между звездами поле твой вспахано.
Ты за родной свой край пал.
Потому что любил его, защищал его. |
Только себя уберечь не смог. | (2)
С повстанцами-то утром ты
На вражеский наткнулся состояние.
Долго бой продолжался. Сопротивление ты держал.
И упал от смертельных ран.
Где твой прах лежит,
Крест там ни стоит.
Полевой там цветет мак ...
Боже, как хотел на своей земле |
Ты почувствовать свободы вкус! | (2)
Твоя милая, как за крыльями,
Скрыла свою красоту.
В мнению взгляд твой ...
И без тебя ей
Так никто и не расплел косу.
Ну, а матушка у хатонькы
Посадила вишневый сад,
Чтобы и с неба ты мог увидеть, |
Возвращаться куда обратно. | (2)
Сердце плакало. Слезы капали.
И труба выливала сожаления ...
Ясный сокол, хоть высоко ты,
И остался в сердце земли.
