Текст песни Тарас Прохасько - FM - Track 12

09.12 Я за те, щоб більшість провин прощати. Я за те, щоб не ділити суспільство на винних і невинних. Але… Сьогодні зіткнувся з виявом того, що мене налякало десять років тому. Було все так. Була українська революція. Ми, львівські

студенти, робили якусь дуже ризиковану акцію в Києві. Проти нас вийшов підрозділ

омону. Це страшно, але для більшості з нас було звичним. Того дня у міліції з'явився сумнів. Вони не почали відразу бити. Кількох керівників студентського загону, і мене в тому числі, запакували до автомобіля і привезли до найвищого керівництва силових структур Києва. Там були такі люди, прізвища яких тоді були символами насильства, а сьогодні ЇХ не варто називати, бо вони представляють найвище керівництво країни. І от тоді в тій бесіді десять років тому я раптово зрозумів

— настане такий час, за який ми власне боремося, коли мені доведеться доказувати

таким от особам свою прихильність до української незалежної держави. Я зрозумів,

що ні мої абсолютно українські переконання, ні безсумнівне патріотичне виховання, ні те, що роблю я тепер, щоб та Україна була, ні те, що робили всі в родині —

ніщо не захистить мене від ситуації, коли доведеться цим самим генералам і їхнім

людям доказувати, що я — за Україну і за державність. Це абсурдно, але саме такі

абсурдні речі переважно справджуються. І сьогодні я це відчув уже як реальність. Я за те, щоб прощати, я проти того, щоб робити ревізію біографій, але я хочу, здається, цілком нормального — щоб прощені розуміли, що їх простили, щоб винні

знали, що вони винні і не помножували своєї провини. Я не хочу доказувати людям,

які свого часу не знати що витворяли, що я за цю країну і за цю державу. Не хочу, щоб колишні вороги вирішували, що я зробив для свого народу. І не хочу нічого відповідати хлопчикам із спецслужби, які були комсомольцями до останнього, а тепер обороняють безпеку моєї країни. Навіть якщо я програв найбільшу гру у

своєму житті І сталося не зовсім так, як ми хотіли, я і мої колишні соратники не повинні думати про те, як викрутитися від нападів фарбованих лисів і панів коцьких.

09.12 Я за то, чтобы большинство проступков прощать. Я за то, чтобы не делить общество на виновных и невиновных. Но ... Сегодня столкнулся с проявлением того, что меня напугало десять лет назад. Было все так. Была украинская революция. Мы, львовские

студенты, делали какую-то очень рискованную акцию в Киеве. Против нас вышел подразделение

ОМОНа. Это страшно, но для большинства из нас было привычным. В тот день в милиции появилось сомнение. Они не стали сразу бить. Несколько руководителей студенческого отряда, и меня в том числе, упаковали к автомобилю и привезли к высшему руководству силовых структур Киева. Там были такие люди, фамилии которых тогда были символами насилия, а сегодня ИХ не стоит называть, потому что они представляют высшее руководство страны. И вот тогда в той беседе десять лет назад внезапно понял

- наступит такое время, за которое мы собственно боремся, когда мне придется доказывать

таким вот лицам свою приверженность украинского независимого государства. Я понял,

что ни мои абсолютно Украинский убеждения, ни несомненно патриотическое воспитание, ни то, что делаю я теперь, чтобы и Украина была, ни то, что делали все в семье -

ничто не защитит меня от ситуации, когда придется тем самым генералам и их

людям доказывать, что я - за Украину и за государственность. Это абсурдно, но именно такие

абсурдные вещи преимущественно сбываются. И сегодня я это почувствовал уже как реальность. Я за то, чтобы прощать, я против того, чтобы делать ревизию биографий, но я хочу, кажется, вполне нормального - чтобы прощены понимали, что их простили, чтобы виновные

знали, что они должны и не умножали своей вины. Я не хочу доказывать людям,

которые в свое время не знать что вытворяли, что я за эту страну и за это государство. Не хочу, чтобы бывшие враги решали, что я сделал для своего народа. И не хочу ничего отвечать мальчикам с спецслужбы были комсомольцами до последнего, а теперь защищают безопасность моей страны. Даже если я проиграл величайшую игру в

своей жизни и произошло не совсем так, как мы хотели, я и мои бывшие соратники не должны думать о том, как выкрутиться от нападений крашеных лис и господ Коцкий.