Текст песни Тартак та Андрій Підлужний - Моя ненька Украина

Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю
І право на життя відстояти в горнилі бою...

Одна біда пішла на захід, інша прийшла зі сходу.
І знову сльози, знову страх, знову страждання для народу.
Знову за спинами визволителів
Прийшли нові карателі та мучителі...
То що ж робити - сидіти склавши руки,
Спокійно дивитися на вбивства та муки?
Чи, взявши благословення в рідної мами,
Почати боротьбу - з новими ворогами?

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Тече сльоза, прогорнуючи зморшки.
І мама молиться - "Хай поживе ще трошки"
Вже так давно не бачить сина свого
І ще хоч раз побачити його живого...

Ти знаєш, мамо, я ще тримаюсь!
Караюсь, мучусь, але не каюсь!
Якщо не я - то хто? Зайве питання...
Для нас це не проста війна - це визвольні змагання.
Людей женуть на схід, немов худобу,
Принижують, щоб знищити людську подобу...
І захиститися у цих людей нема ніяких шансів,
У них одна надія - на повстанців...

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому.

Пройдуть роки, земля загоїть рани,
Залишаться в живих поодинокі ветерани...
А скільки тих, що не прийшли додому,
Лежать в своїй землі в могилах невідомих...

Поволі наші сили тануть, і всі ми знаємо,
Що в цій війні з чужими поки що програємо...
Хай перемоги наші порівняно малі,
Та головне, що наш народ лишився на своїй землі.
Ніхто не знає, хто я, ніхто не знає, де я...
Тіла загинуть - житиме ідея...
А наші душі тут - в рідних просторах -
Волинських лісах, Карпатських горах...

Поплач за мною мамо, коли я загину.
За свою землю, за Україну
Поплач за мною сестро, не кажучи нікому,
Що я вже ніколи не вернусь додому

When war breaks in the door,
Words and seals on paper will not protect.
You need to go, you need to take up arms
And to defend the right to life in the crucible of battle ...

One trouble went west, another came from the east.
And again tears, again fear, again suffering for the people.
Again behind the liberators
New punishers and torturers came ...
So what to do - sit back,
Calmly watch the killings and torture?
Or, having taken a blessing from his mother,
Start a fight - with new enemies?

Cry for me, mother, when I die.
For their land, for Ukraine
Cry for me, sister, without telling anyone,
That I will never return home.

A tear flows through the wrinkles.
And mom prays - "Let him live a little longer"
I haven't seen my son for so long
And to see him alive at least once more ...

You know, Mom, I'm still holding on!
I am punished, I suffer, but I do not repent!
If not me - then who? Needless to say ...
For us, this is not a simple war - it is a liberation struggle.
People are driven east like cattle,
Humiliated to destroy the human likeness ...
And these people have no chance to defend themselves,
They have one hope - for the rebels ...

Cry for me, mother, when I die.
For their land, for Ukraine
Cry for me, sister, without telling anyone,
That I will never return home.

Years will pass, the earth will heal wounds,
Single veterans will survive ...
And how many who did not come home,
They lie in their land in the graves of the unknown ...

Slowly our strength is melting and we all know
What in this war with strangers while we lose ...
Let our victories be relatively small,
But the main thing is that our people remained on their land.
Nobody knows who I am, nobody knows where I am ...
Bodies will die - the idea will live ...
And our souls here - in their native spaces -
Volyn forests, Carpathian mountains ...

Cry for me, mother, when I die.
For their land, for Ukraine
Cry for me, sister, without telling anyone,
That I will never return home