Текст песни Українські народні казки - Чабанець

Був собі чабанець, та такий, що як він ще ізмалку все вівці пас, то й нічого не знав. От раз і випав йому з неба камінь, не який там і камінь, у вісім пудів. То він було усе і грається тим каменем: оце причепе до батога та як кине угору, а сам спати ляже на цілий день; прокинеться, аж ось і камінь летить, та як упаде, так було по коліна у землю і вгрузне. А то візьме покине серед степу сіряк, тим каменем навале, то хіба там три чоловіки, або й більш, а то не візьмуть.

Мати його було лає:

— Що ти, дурний, тягаєшся з такою каменюкою? Ще підорвешся!

А йому й байдуже: катає та й катає той камінь. От до того царя, у якім царстві той чабанець був, та став підступати під город змій. Таке, пудів по тридцять, каміння ворочає, кида та дворець собі строє, і требує, щоб той цар за нього свою дочку оддав.

Цар перелякавсь, давай засилати скрізь по царству, по судах, по волостях, чи не найдеться де такий богатир, щоб того змія стребив.

Шукали, шукали — не находиться. А той чабанець прочув та й похваливсь:

— Я б того змія,— каже,— батогом забив.

Він же, може, сказав на глум, а люди взяли на ум, доставили цареві ув уха. Той требує його.

От приступивсь він до царя, цар подививсь на його, що він такий малий, та й каже:

— Що ти кажеш! Ти ще младий!

А він, звісно,— хлоп'я.

— Нічого,— каже.

Ну, ото дає йому цар два полки солдат, полк песельників, а полк музикантів. Чабанець вийшов до тих солдатів та як скомандував, то неначе він уже год двадцять, як у тій службі служиві. Тоді цар тілько сплеснув руками та: «Боже мій!» — каже.

От, не доходя за стілько там гін до того змія, покида він свої полки і приказує:

— Глядіть,— каже,— як із змієвого дворця з труби піде дим, то я його побив, а як піде полум'я, то він мене.

Покинув те військо, а сам і пішов. А той змій та такий був сильний, що за гони до себе не підпуска, так духом і побива.

От як зобачив його змій, зараз дмухнув, аж ні — той і не зворухнеться.

— Ну,— пита,— зачім добрий молодець зайшов? Чи будем биться, чи мириться?

— Не з тим добрий молодець ходе, щоб мириться, а з тим, щоб биться.

Той йому каже.

— Та ти піди ще три годи погуляй, та тоді і приходь.

— Ні,— каже,— я вже гуляв.

— А чим ти,— пита,— мене будеш бити?

— А от цим батогом.

А у його батіг там, може, з цілого вола сплетений і камінець той на кінці прив'язаний.

— Ну,— каже змій,— бий мене!

— Ні, бий ти мене попереду.

От у змія меч на три сажені залізний чи стальний, як ударе ж він того чабанця ним, так той меч на канцурки і розскочивсь.

— Держись же,— каже,— тепер я тебе ударю.

Як шмагоне його тим камінцем, змій тут і розпластавсь, а дим і пішов у трубу. Тут його військо таке раде, музиканти грають, песельники співають, цар його стріча, бере зараз під руки, веде у дворець.

От оддав цар за нього дочку, построїв їм на одділі, живуть вони собі. А другі царі та й почали розбалакувати, що «як-таки свою рідну дочку та оддати за чабана!» Цареві вже й самому жалко, і засила він скрізь бумаги, чи не найдеться де такий богатир, щоб його міг стребити. Скоро і найшлось двоє. От зібрали їх, і пішли вони до того чабанця, а він сидить за столом, книжку чита і зачув уже, що це до нього биться ідуть.

Прийшли вони, він і пита.

— З чим, добрі молодці, прийшли? Чи будем биться, чи мириться?

— Авжеж,— кажуть,— що биться.

— Стривайте,— каже,— я богу помолюсь. Помоливсь та й сів знов за стіл і голову руками підпер.

— Ну,— каже,— тепер бийте!

От один як ударе через ліве плече, так меч і розскочивсь. А другий як ударе навхрест через праве — тілько сорочку перерубав. Тоді він устав, узяв їх обох, як здавив докупи, так маслаки з їх і посипались. Набрав він тоді тих маслаків у кулаки, та так йому досадно на царя стало, пішов він до нього і не велича, а прямо каже.

— А що, бачиш це? Оце ж і тобі буде! Тоді і годі цар його чіпати.

He was a shepherd, but such that as he grazed all the sheep from an early age, he knew nothing. That's when a stone fell from the sky, not a stone there, eight poods. Then he was everything and is playing with that stone: he will hitch it to the whip and throw it up, and he will go to bed for the whole day; he will wake up, and the stone will fly, and as it falls, it will be knee-deep in the ground and heavy. And then he will leave the sulfur in the middle of the steppe, the stone will be piled up, then there will be three men, or more, or they will not take it.

His mother was cursing:

- What are you, stupid, dragging with such a stone? You'll blow up!

And he doesn't care: he rolls and rolls that stone. This is the king in which kingdom the shepherd was, and began to approach the garden of serpents. Thus, thirty poods each, he turns stones, throws and builds a palace for himself, and demands that the king give his daughter for him.

The king was frightened, let's send him everywhere in the kingdom, in the courts, in the parishes, if there is no place for such a hero to be shot by a snake.

Searched, searched - not to be. And the shepherd heard and boasted:

"I'd kill that snake," he says.

He, perhaps, said a joke, and the people took it into account, brought it to the king's ear. He demands it.

So he approached the king, the king looked at him that he was so small, and said:

- What do you say! You will be young!

And he, of course, is a guy.

"Nothing," he says.

Well, the king gives him two regiments of soldiers, a regiment of songwriters, and a regiment of musicians. The shepherd went out to those soldiers and, as he commanded, it was as if he had been a servant in that service for twenty years. Then the king just clapped his hands and said, "My God!" He says.

Here, not reaching so many gin there to that snake, he leaves the regiments and orders:

"Look," he says, "when the smoke comes out of the chimney of the serpent's palace, I beat it, and when the flame goes, it blows me."

He left that army and left himself. And that serpent was so strong that he did not let himself in during the chase, so he beat him in spirit.

That's how the snake saw him, now he blew, not at all - he will not move.

"Well," he asks, "why did the good fellow come in?" Will we fight or put up with it?

- Not with that the good fellow goes to be reconciled, and with that to fight.

He tells him.

- Yes, you go for another three hours of walking, and then come.

"No," he says, "I've already walked."

"And what are you going to beat me with," he asks?

- And from this whip.

And in his whip there, perhaps, is woven from a whole ox and the stone is tied at the end.

"Well," says the serpent, "beat me!"

- No, you beat me in front.

Here is a snake with a three-fathom iron or steel sword, as he will strike that shepherd with it, so that sword will jump on the horseshoes.

"Hold on," he says, "I'll hit you now."

As he whipped it with that stone, the snake spread out here, and the smoke went into the chimney. Here his army is so happy, musicians play, songwriters sing, the king meets him, now takes him in his arms, leads him to the palace.

So the king gave his daughter for him, built them a division, they live for themselves. And the other kings began to talk that "somehow give their own daughter and give for a shepherd!" The king already felt sorry for himself, and he sent papers everywhere to see if there was such a hero that he could be shot. Soon there were two. So they gathered them, and they went to the shepherd, and he was sitting at the table, reading a book and heard that they were going to fight him.

They came, he asked.

- With what, good fellows, came? Will we fight or put up with it?

- Of course, - they say, - that fights.

"Wait," he says, "I'll pray to God." He prayed and sat down at the table again and supported his head with his hands.

"Well," he says, "beat now!"

Here is one as a blow over the left shoulder, so the sword jumped. And the second one, like a cross across the right, only cut his shirt. Then he got up, took them both, as he squeezed them together, and the oils fell from them. He then gathered those buttermilk in his fists, but he was so annoyed with the king, he went to him and not great, but straightforward.

- What, do you see it? That's what will happen to you! Then the king should not touch him.