Текст песни Устное Изложение - Совет Григория Сковороды by Rachet

Сотникова йшла вузькою стежкою просто до цвинтаря, де росли старі липи. Недалеко від церкви сіла на лаву й довго так сиділа в глибокій задумі. Підвела голову й дивилась, як меткі ластівки кулею зривались з білого карнизу й летіли в синю імлу, веселі й гомінкі. І тільки зараз помітила, що не сама: біля кучерявої калини, просто на траві, сидів якийсь чоловік. Був підстрижений, мов судовий писар, у старій свиті, високих чоботях, мав засмагле худорляве обличчя. Біля нього лежала торба й осторонь довгий ціпок. Цей чоловік сидів без руху, тримаючи на колінах книжку. Але хоч і читав, усе ж час від часу кидав оком на сотникову, тоді дбайливо згорнув книжку, сховав до кишені й лагідно спитав:

- Чому панна така засмучена?

Голос був приємний, рухи поважні.

Не думаючи довго, просто спитала:

- Часом ви не вчитель тутешній, пан Сковорода?

- Так, панно, тутешній дидаскал, - усміхнувся він. – Але правду сказати – я не тутешній.

- Хіба ви не живете в Пушкарівці?

- Де доведеться, там і живу. У добру годину живу в полі: маю тоді за дах оксамитове небо й зорі.

Панна дивилась на нього широко відкритими очима.

- Хіба хати немає вам, де переночувати?

- Нащо ночувати в хаті, там тісно. Я ночую у Божому палаці, заколисує мене пташиний спів, а розбуджує свіжий вітерець.

І він якось по-дитячому всміхнувся.

- Казали люди, що ви всякі премудрості знаєте.

- Люди накажуть, аби слухали. Моя мудрість – піщинка морська.

- Усе ж хоч і піщинка, а мудрість, я й того не маю, а зараз так і зовсім без тямку.

- Я питав панну, чому засмучена, - відрік згодом.

- Коли панна мовчить, то я дотулю своє слово, бо бачу, панна з чуйним серцем, а коли так, то щиро дослухайся до того, що говорить воно, - не помилишся, серце не заведе.

Він узяв торбу й підвівся.

- Молоде серце не схибить, - додав він.

Сотников шел по узкому пути только к кладбищу, где вырос старые Линдерс. Недалеко от церкви сидел на скамейке и сидел долго. Она подняла голову и наблюдала за тем, как ласточки ломались от белого карниза и полетели в голубую дымку, веселую и хитрую. И только теперь она заметила это не сама: возле кудрявого виберна, просто на траве, сидел мужчина. Он был обрезан, так как клерк суда, в старом номе, высокие ботинки, имел загорелое тонкое лицо. Была сумка и длинная палка рядом с ним. Этот человек сидел, не двигаясь, держа книгу на коленях. Но хотя он читал, время от времени он бросал глаза на Сотникова, затем осторожно свернул книгу, спрятался в кармане и нежно спросил:

- Почему женщина так расстроена?

Голос был приятным, движения были уважаются.

Не думая долгое время, просто спросил:

- Иногда вы не местный учитель, мистер Сковорода?

«Да, панель, местная дидаскаль», - улыбнулся он. - Но правда в том, что я не местный.

- Разве ты не живешь в Пушкаривке?

- Где я буду там жить. В хороший час я живу в поле: тогда у меня бархатное небо и рассвет для крыши.

Мастер посмотрел на него с открытыми глазами.

- Есть ли дом, куда провести ночь?

- Зачем провести ночь в доме, есть близко. Я провожу ночь во дворце Божьего, я поет птиц, и пробуждается свежий ветерок.

И он улыбнулся ребенку.

- Люди сказали, что вы знаете любую мудрость.

- Люди будут заказывать слушать. Моя мудрость - морской песок.

- Тем не менее, хотя песок и мудрость, у меня его нет, и теперь так без остроумия.

- Я спросил леди, почему расстроился, - он получил выговор.

- Когда джентльмен молчит, тогда я пойду свое слово, потому что я вижу, служанку с чувствительным сердцем, и если да, то искренне послушайте то, что он говорит, - вы не ошибаетесь, ваше сердце не приведет.

Он взял сумку и встал.

«Молодое сердце не сгибается», - добавил он.