Текст песни Балада - Бондарівна

У містечку Богуславку Каньовського пана

Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.

У містечку Богуславку сидить дівок купка,

Межи ними Бондарівна, як сива голубка.

Прийшов до них пан Каньовський

та й шапочку ізняв,

Обійняв він Бондарівну та й поцілував.

«Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,

Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!»

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:

«Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!»

Ой тікала Бондарівна з високого мосту;

Сама ж вона хорошая, хорошого зросту.

Ой тікала Бондарівна помежи горами,

А за нею два жовніри з голими шаблями.

Ой повели Бондарівну помежи крамниці, —

Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:

«Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити,

А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?»

«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити.

Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!»

Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала.

Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала...

«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:

Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!»

Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:

«Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум'яне!

Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, —

Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!»

Ударився старий Бондар в стіну головою:

«Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!»

Ой поклали Бондарівну на тесову лавку,

Поки звелів пан Каньовський викопати ямку.

Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину,

Поки звелів пан Каньовський зробить домовину.

Ударили в усі дзвони, музики заграли,

А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!

В городке Богуславку Каневского господина

Там гуляла Бондаривна, как пишная пава.

В городке Богуславку сидит девок кучка,

Между ними Бондаривна, как седая голубка.

Пришел к ним господин Каневский

и шапочку изняв,

Занял он Бондаривну и поцеловал.

«Ой не могу господин Каневский меня целовать,

Только способен господин Каневский меня снимать обувь »

Ой шепнули люди добрые Бондаривну тихо:

«Беги, беги. Бондаривну, будет тебе беда! »

Ой убегала Бондаривна с высокого моста;

Сама же она хорошая, хорошего роста.

Ой убегала Бондаривна помежи горами,

А за ней два солдаты с голыми саблями.

Ой повели Бондаривну помежи магазина, -

Прицелился господин Каневский с серебряной ружья:

«Ой хочешь. Бондаривну, изо мной жить,

А Волыни. Бондаривну, в сырой земле гнить? »

«Ой волю же я, господин Каневский, в сырой земле гнить.

Чем с тобой поневоле в этом мире жить! »

Ой как только Бондаривна и это является сказала.

Ой выстрелил господин Каневский - Бондаривна упала ...

«Ой идите к Бондаря, дайте отцу знать:

Пусть идет своей дочери насмерть наряжать »

Ой подвинул господин Каневский по столу талеры:

«Это тебе, старый Бондарь, за лицо румяное!

Ой на тебе, старый Бондарь, талярикив бочку, -

Вот тебе, старый Бондарь, за хорошую дочь! »

Ударился старый Бондарь в стену головой

«Бондаривну, моя дочка, пропал я с тобой!»

Ой положили Бондаривну на тесовую скамейку,

Пока велел господин Каневский выкопать ямку.

Лежит, лежит Бондаривна день да еще и час,

Пока велел господин Каневский сделает гроб.

Ударили во все колокола, музыки заиграли,

А уж девушку Бондаривну навеки спрятали!