Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?... Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють. | (2)
Щаслива голубка хоч тим, що літає,
Полине до Бога, у хмари спита.
Кого ж сиротина, кого запитає |
І хто їй розкаже де милий вита? | (2)
Чи в чистому полі, чи в темному гаю,
Чи в бистрім Дунаю коня напува?
З другою спізнався, другую кохає, |
Її ж, нещасливу, навік забува. | (2)
Не так серце любить, щоб з ким поділиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дає.
Воно жити хоче, не хоче журиться,
А думка, мов ворог, жалю завдає.
Така її доля... О Боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?... Прости сироту!
Such is her fate ... Oh my dear God!
What are you punishing her for, young woman?
For falling in love so sincerely
Cossack eyes? ... Forgive the orphan!
Who does she love? Neither father nor mother,
One, like that bird in the far edge.
Send her a destiny - she is young,
Because strangers will laugh at her. | (2)
Happy dove, though flying,
Pauline to God, sleeps in the clouds.
Who is the orphan, who will ask |
And who will tell her where the cute twisted? | (2)
Whether in a clear field or in a dark grove,
Is a horse drunk in the fast Danube?
He met the second, loves the second, |
She, unhappy, forgets forever. | (2)
Not so much the heart loves to share with anyone,
It does not want it the way God gives us.
It wants to live, does not want to grieve,
And thought, like an enemy, causes pity.
Such is her fate ... Oh my dear God!
What are you punishing her for, young woman?
For falling in love so sincerely
Cossack eyes? ... Forgive the orphan!
