Королівський двір гучно обходив святкування з нагоди прибуття короля до столиці. У багато прикрашеній залі король приймав дари від своїх підданих. Усі подарунки були дуже цінні: коштовна зброя, срібляні келихи, тканини, гаптовані золотом.
Коли вервиця жертводавців уже майже підходила до кінця, з’явилася столітня селянка. Вона йшла, важко ступаючи у своїх дерев’яних взувачках. Жінка накульгувала і спиралася на палицю. У повній тиші вона вийняла з кошика дарунок, що був старанно загорнутий у полотно.
Коли жінка поклала до ніг короля клубок білої вовни, усі вибухнули гучним сміхом. Старенька назбирала її від двох овець — свого єдиного маєтку — і напряла за довгі зимові вечори.
Король без слова з гідністю уклонився. Коли старенька, супроводжувана згірдливими поглядами, поволі виходила із зали, король дав знак розпочинати святкування.
У густих сутінках жінка із труднощами подолала дорогу до своєї хати, що знаходилася у королівському лісі. Досі з її присутністю там ледве мирилися. Коли ж старенька побачила свій дім, то страшенно перелякалася.
Хату оточили гвардійці короля. Довкруж бідного обійстя вбивали кілки, а між ними натягували вовняне прядиво.
«О мій Боже, — скрушно зітхнула старенька. — Мій подарунок образив короля... Тепер мене арештують і вкинуть до цюпи».
Тут її помітив командир вояків. Він низенько схилився перед нею і ґречно повідомив: «Пані, згідно з наказом нашого доброго короля, земля, яку можна обгородити прядивом із Вашого клубка, відтепер належить Вам».
Обсяг її нових володінь відповідав довжині вовни з її клубка. Жінка отримала тією мірою, якою сама обдаровувала.
Очікуємо багато і боїмося дарувати.
Два монахи вирощували ружі. Один поринав у споглядання краси і запаху своїх руж. Інший зрізав найгарніші квіти і дарував перехожим.
«Що ти робиш? — картав його перший монах. — Як ти можеш позбавляти себе радости вдихати запах своїх руж?»
«Ружі найліпше пахнуть у руках того, хто дарує їх іншим», — дуже просто відповів другий.
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
Royal Court loud rounds of celebrations to mark the arrival of the ship in the capital. In an ornate hall of the king received gifts from his subjects. All gifts are very valuable, valuable weapons, silver goblets, cloth, embroidered with gold.
When Rosary donors is almost coming to an end, there was a century-old farmer. It was difficult walking in their wooden vzuvachkah. Woman nakulhuvala and relied on a stick. In complete silence she took a basket of gift, which was carefully wrapped in cloth.
When she put her feet King tangle of white hair, all exploded with a loud laugh. The old woman had gleaned from her two sheep - a single substance - and napryala on long winter evenings.
King without a word bowed with dignity. When old, accompanied by scornful looks slowly out of the room, the king gave the sign to begin the celebration.
In dense dark woman hardly overcome their way to his house, located in the royal forest. Yet her presence there was hardly reconciled. When the old woman saw her house, it was terribly scared.
A house surrounded by guards of the king. Dovkruzh poor mansion killed pins, and between them pulled wool yarn.
"Oh my God - sadly sighed the old lady. - My gift insulted the king ... Now I have to be arrested and cast tsyupy. "
Here it noticed the commander of the soldiers. It is a low bowed before her and ґrechno said: "Madam, according to the order of our good king, land, you can enclose your coil of yarn, now belongs to you."
The volume of new holdings corresponded length hair with its coil. The woman got so far as gifts to herself.
We expect a lot and are afraid to give.
Two monks cultivated Rouge. One submerged in the contemplation of beauty and smell its Rouge. Another hit the most beautiful flowers and gave passers-by.
"What are you doing? - Reproached his first monk. - How can you deprive yourself of joy inhale their scent Rouge? "
"Rouge best smell in the hands of the giver to others" - said another very simple.
From the books of Bruno Ferrero "365 short stories for the soul"
