Коли моя бабуся вирушала навідати свою маму, вона відводила на це три дні. Один день ішов, щоб добратися туди на бричці, запряженій кіньми, ще один — аби розповісти і послухати останні новини, посидівши трохи в кухні, а трохи у саду, і третій день — на дорогу назад.
Коли моя мати їздила до своєї мами, то їй потрібно було два дні. Вона добиралася потягом і, якщо їй щастило з пересадками, приїжджала того ж дня під вечір. Мама розповідала бабусі останні вісті, вислуховувала новини навзаєм і наступного дня від’їжджала.
Мені, щоб провідати свою маму, потрібно лише пів години. Я приїжджаю автом, затримуюся у неї десять хвилин і поспішаю назад, бо діти нудяться, а я, як завжди, не встигаю зробити закупи у супермаркеті.
Коли моя дочка приїде мене відвідати, скільки часу їй це займе?
Колись у селі чоловіки і жінки здибалися біля джерела, розмовляли, обмінювалися думками, допомагали один одному, коли наливали воду до відер, дзбанів і баклаг. На зворотньому шляху, ідучи поволі зі своєю ношею, кожен мав час і спокій, щоби подумати і навіть помолитися.
Потім до будинків провели воду і відпала потреба кудись виходити. Усе стало зручніше. Але нам бракує осіб, з якими можна було б поговорити, як і часу на те, щоб подумати.
Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»
When my grandmother went to punish his mother, to print three days. One day was going to get there on a cart drawn by horses, another - to talk and listen to the latest news, sitting in a little kitchen, a little garden, and the third day - on the way back.
When my mother went to his mother, she had two days. It dobyralasya train and, if she was lucky with transfers, came the same day in the evening. Mom told Grandma latest news, listened to the news and in return the next day departed.
I have to visit my mother, you only need half an hour. I get au, zatrymuyusya it ten minutes and hurry back for kids languishing, and I, as always, do not have time to do shopping at the supermarket.
When my daughter will come to visit me, how long it will it take?
Once in the village, men and women zdybalysya at the well talking, exchanging ideas, helping each other when poured water into buckets, dzbaniv and versatile. On the way back, walking slowly with his burden, everyone has the time and calm in order to think and even to pray.
Then the houses had water and no need to go somewhere. Everything was comfortable. But we lack people with which to speak as time out to think.
From the books of Bruno Ferrero "365 short stories for the soul"
