Текст песни Франко Іван - Каменярі

Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."

І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

I had a strange dream. As if in front of me
Immeasurable, and empty, and wild plane,
And I, chained with an iron chain, stand
Under a high granite rock,
And then thousands like me.

In each forehead of life and pity soared,
And in everyone's eye burns the heat of love,
And the hands of every one of them were like a serpent.
And the shoulders of every one bowed down,
Because one terrible burden weighs on everyone.

Everyone has a heavy iron hammer in their hands,
And the voice is strong to us from above, like thunder, thunders:
"Beat this rock! Let neither heat nor cold
Don't stop you! Endure labor, and thirst, and hunger,
Because you are destined to break the rock session. "

And all of us, as one, raised our hands,
And thousands of hammers sounded against the stone,
And pieces were sprayed in thousands of directions
And fragments of rock; we are with the force of rupture
Time and time again they thundered against the stone forehead.

The roar of a waterfall is like the sound of a battle,
So our hammers thundered again and again;
And hand in hand we took place;
Although not one there was maimed by those rocks,
We went on, nothing stopped us.

And each one of us knew that we would not be glorified,
No memory of people for this bloody work,
That only then will people go on this road,
As we pierce it and level it everywhere,
How our bones rot under it here.

But we did not want human glory at all,
Because we are not heroes or heroes.
No, we are slaves, although we took it voluntarily
Put on yourself. We have become slaves of freedom:
On the way forward, we are just masons.

And we all believed that with their own hands
Let's break the rock, break the granite,
With their own blood and their own bones
Solid brick hotel and behind us
A new life will come, a new good in the world.

And we knew that somewhere far away in the world,
Which we cast for labor, sweat, and bondage,
Mothers, women and children shed tears for us,
What friends and foes, angry and angry,
And we, and our intention, and that work are cursed.

We knew this, and more than once our souls ached,
And the heart was torn, and the chest clenched with pity;
And tears, neither pity, nor burning pain of the body,
Not even curses have distracted us,
And no one let go of the hammer.

This is how we all go, in one community
Holy thought, and grind in your hands.
May we be cursed and forgotten by the world!
We break the rock, we equate the way of truth,
And the happiness of all will come to our bones.