А вже років двісті, як козак в неволі
Понад Дніпром ходить, викликає долю:
– Гей, вийди доле, із води.
Визволь мене, серденько, із біди.
– Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Бо рада б я вийти, та й сама в неволі.
Гей, у неволі, у ярмі,
Під московським караулом, у тюрмі.
– Гетьмане Богдане, нерозумний сину,
Занапастив військо, ще й свою країну.
Гей, занапастив, зруйнував,
Бо в голові розуму мало мав.
А уже лет двести , как казак в неволе
Над Днепром ходит , вызывает судьбу:
- Эй, выйди судьба, из воды .
Избавь меня , милая , с беды.
- не пойду , казак , не пойду , сокол ,
Потому совет бы я выйти , и сама в неволе.
Эй , в неволе , в ярме ,
Под московским караулом , в тюрьме.
- Гетман Богдан , неразумный сын,
Погубил войско , еще и свою страну.
Эй , погубил , разрушил ,
Потому что в голове ума мало было.
