без біди не кличуть
і не просять Бога
гордість нам не личить
це важка хвороба
гордість – хижа зграя
перший подих злості
ми живемо далі
знов вкидаєм кості
без біди не кличуть
та кому ти треба
без шкідливих звичок
і з шматочком неба
та кому ти треба
із синдромом сонця
рідкісна проблема
зжитись з незнайомцем
трохи відпочинем
увімкнемо раю
включимо щасливих
я вам заспіваю
ямбом і хореєм
розіллю стигмати
щастя колізейне
легко упіймати
важко відпустити
перший признак смерті -
нещасливим жити -
передчасно вмерти
так, важка дорога
не пройду повз тебе
я залишу спогад
свій шматочок неба
без біди не кличуть
і не просять Бога
як не кличуть зараз
то покличуть згодом…
а небо чисте чисте
політ несе по кругу
на кілометрів триста
а я літати люблю
а я літати вмію
ти мабуть безпричинно
мені дала надію
й крилатим приручила
та мабуть так і треба
коли так мало бути
сміялося нам небо
трималися за руки
плекав нас теплий вітер
торкалась кожна злива
й на піку щастя втіхи
мене ти відпустила
стелились мертві тіні
летіло срібне пір'я
хто жив в твоєму тілі
хто дав напитись зілля
що я летів додолу
що я посмів забути
свій перший зліт у гору
і всі туди маршрути
для двох замало неба
замало двом і суші
і світ не той що треба
коли дві різних душі
давно не чути втоми
і від падіння свисту
мій спокій став бездонним
а небо чисте чисте
без беды не зовут
и не просят Бога
гордость нам не подходит
это тяжелая болезнь
гордость - хищная стая
первый вздох злости
мы живем дальше
вновь бросают кости
без беды не зовут
и кому ты надо
без вредных привычек
и с кусочком неба
и кому ты надо
с синдромом солнца
редкая проблема
сжиться с незнакомцем
немного отдохну
включим раю
включим счастливых
я вам спою
ямбом и хореем
разольем стигматы
счастье колизейне
легко поймать
трудно отпустить
первый признак смерти -
несчастливым жить -
преждевременно умереть
так, тяжелая дорога
не пройдет мимо
я оставлю воспоминание
свой кусочек неба
без беды не зовут
и не просят Бога
как зовут сейчас
то позовут позже ...
а небо чистое чистое
полет несет по кругу
на километров триста
а я летать люблю
а я летать умею
ты видимо беспричинно
мне дала надежду
и крылатым приручила
и видимо так и надо
когда так быть
смеялось нам небо
держались за руки
питал нас теплый ветер
касалась каждая ливень
и на пике счастья радости
меня ты отпустила
стелились мертвые тени
летело серебряное перо
кто жил в твоем теле
кто дал напиться зелья
что я летел вниз
что я посмел забыть
свой первый взлет в гору
и все туда маршруты
для двух мало неба
мало двум и суши
и мир не тот что надо
когда две разных души
давно не слышно усталости
и от падения свиста
мой покой стал бездонным
а небо чистое чистое
