Гуде вітер вельми в полі!
Реве, ліс ламає;
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає.
Гуде вітер вельми в полі!
Реве, ліс ламає;
Козак нудить, сердешний,
Що робить, не знає.
Гуде вітер вельми в полі!
Реве, ліс ламає;
Козак стогне, бідолаха,
Сам собі гадає:
“Ревеш, вітре, да не плачеш,
Бо тобі не тяжко;
Ти не знаєш в світі горя,
Дак тобі й не важко.
Тобі все одно, чи в полі,
Чи де ліс ламаєш,
Чи по морю хвилю гониш,
Чи криші здираєш:
Солом’яні і залізні, —
Яку не зустрінеш,
Снігом людей замітаєш,
В полі як застигнеш.
Одірви ж од серця тугу,
Рознеси по полю!.
Щоб не плакався я, бідний,
На нещасну долю.
А коли сього не зробиш,
Кинь мене у море!
Нехай зі мною потоне,
Нехай моє горе”.
Гудит ветер воет в поле!
Ревет, лес ломает;
Плачет казак молоденький,
Судьбу проклинает.
Гудит ветер воет в поле!
Ревет, лес ломает;
Казак тошнит, бедный,
Что делает, не знает.
Гудит ветер воет в поле!
Ревет, лес ломает;
Казак стонет, бедняга,
Сам себе думает:
"Ревеш, ветер, да не плачет,
Потому тебе не тяжело;
Ты не знаешь в мире горя,
Дак тебе и не трудно.
Тебе все равно, в поле,
Или где лес ломаешь,
Или по морю волну гонишь,
Или крыши сдирают:
Соломенные и железные, -
Которую встретишь,
Снегом людей замечу,
В поле как застынет.
Оторвет же от сердца тоску,
Разнеси по полю !.
Чтобы не плакал я, бедный,
На несчастную судьбу.
А когда этого не сделаешь,
Брось меня в море!
Пусть со мной утонет,
Пусть мое горе ".
