Тобі знайоме почуття спустошення,
Коли ідуть бої без оголошення,
Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,
А у душі тепло замінюють морозами.
І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,
Прийшов до тями, опинившись на платформі...
Пульсує в грудях серце посеред самотності,
І вже ось-ось почнеться відлік незворотності...
І ніби до повітря доступ перекрили,
Та через мить ти підірвешся на ворожій міні…
І ніби місто охопила революція:
Скрізь падає каміння, палають вулиці.
А на майданчиках дитячих гуляє вітер,
Порожня гойдалка, там де вчора були діти
І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,
Луна довічний сум твоєї втрати.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.
Тобі знайоме прощавання нескінченне
Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах…
Квиток в один кінець і ти стоїш на станції
І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції.
У голові прокручуєш з життя світлини,
Щоб все запам’ятати до останньої краплини.
І вже нема часу триматись за руки,
І наче мить проносяться години.
А далі потяг їде на шаленій швидкості,
Від рідної землі твоєї долає відстані,
Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,
Та крик птахів розлітається по автострадах.
Туди, де ми навік пов’язані з тобою,
Туди, де час ніколи нам не дасть спокою
У цих миттєвостях та їх дрібних частинках,
Ми разом до останньої життєвої сторінки.
You know the feeling of devastation,
When fighting without an ad,
When they divide the Fatherland without asking permission,
And in the shower heat is replaced by frost.
And if you're an athlete who's been out of shape for a year,
Went to the platform ...
Heart throbs in the middle of loneliness,
And that's about to begin counting irreversibility ...
And they seemed to block access to the air,
But in a moment you will explode on the enemy mini ...
And as if the city was swept by the revolution:
There are rocks everywhere, streets burning.
And on the playgrounds there is a wind,
An empty swing where the kids were yesterday
And in the silence of the inhuman, like the creaking lattices,
The moon is the eternal sadness of your loss.
And let me not be near you soon,
I do not forget you, because there is no family.
The familiar farewell to you is endless
When only pain and despair run through your veins ...
One way ticket and you're at the station
And you barely hold on not to go the distance.
You scroll through the life of the light,
To remember everything to the last drop.
And it is no longer time to hold hands,
And as if the hours were rushing.
And then the train goes at breakneck speed,
From your native land is the distance,
Where the mountains are ripped off by waterfalls,
But the cry of the birds flies along the freeways.
Where we are forever connected to you,
Where time will never give us rest
In these moments and their small particles,
We are together until the last page of life.
