В глухій самотності, на тихій пристані стояв він
В брудному мотлосі, на відстані до краю землі, а поруч ні душі
Нема об’єктів помилок, знайшов він ідеальне місце незайманих думок
Навколо океан мовчить і тільки слухає
Він сам за себе: не з царями і не з слугами
Тому йому він довірив своїх 13 розмов
В яких відрікся від всього – перша була любов
Забув він про кохання, залишив почуття
Стало помітно спокійнішим серцебиття
Та вже на другий день він позбавляється від віри
Хоч відчуття таке, ніби розривали звірі
Коли у трете говорив, відрікся від надії
Бо розраховував, що так по справжньому зрадіє
Але проходили дні і відродилися болі
І от він сів на пристань і вже в четверте говорить
А океан все слухав, ніби слова ковтав
Як він клянеться в четверте і відганяє обман
Цього було замало, попри болі всередині
Він клянеться в п’яте, що позбавляється гордині
І він говорить океану, що йому самотньо
Що у житті він вже включив свій відлік зворотній
Що так бракує родини, він так любив її
І сповідаючись в шосте відрікся від сімʹї
Чомусь в душі не легко і він крикнув на всі груди
«Це моя сьома сповідь, відрікаюся від друга»
Йому здалось, що серце захопило спокій
І він нарешті є вільним за ці десятки років
Але раптом у грудях так сильно запекло
Він мовить восьму сповідь, виганяє з серца зло
І навздогін дев’яту, він кричить і океан
«Відрікаюсь від добра» і від безсилля впав
Зібравшись з силами, доповз до свого дому
І заснув, неначе вперше, тіло полонила втома
Коли прокинувся, відчув, що серце вже порожне
Та він відправився на пристань, мозок ще тривожить
Він підійшов до краю і неначе вітер зранку
Прошепотів в десяте «відрікаюсь від таланту»
В його думках густий туман, спогади праведні
І одинадцята сповідь – зрікаюсь пам’яті
А по щоках побігли сльози, він забув усе
Забув звідки прийшов і забув куди іде
Здавалось в його думках мільйони помилок
Ніби інтуїтивно він зрікається думок
І ця дванадцята сповідь забрала в нього все
Міцно закрив свої очі і помарніло лице
А зранку дивне відчуття збудило його тіло
Душа ревіла і кричала, вирватись хотіла
Як ця тринадцята сповідь, але душа вразлива
Зауважила на пристані маленьку корзину
І якісь дивні крики доносились віддаля
Він прибіг на пристань – в корзині було немовля
Він узяв дитя на руки і пригорнув до себе
Засміялося лице, світло пробило із неба
А вірний друг океан віддав краплину прозору
Повернув любов у серце, а розум у мозок
In a lonely loneliness, on a quiet pier he stood
In filthy hubbub, at the distance to the edge of the earth, and no soul
No bugs, he found the perfect place for untouched thoughts
Around the ocean is silent and only listens
He is in his own right: not with kings or servants
So he confided in his 13 conversations
In which he renounced everything - the first was love
He forgot about love, left feelings
It became noticeably calmer heartbeat
But on the second day he gets rid of faith
Although the feeling is like breaking the beasts
When he spoke in the third, he renounced hope
For he hoped that he would be so glad
But the days passed and the pain reborn
And so he sat on the pier and already in the fourth says
And the ocean listened to everything as if the words were swallowing
How he swears by the fourth and drives away the deception
This was not enough, despite the pain inside
He swears on the heel that takes away pride
And he tells the ocean that he is lonely
That in life he had already included his countdown
What his family lacked, he loved her so much
And in the sixth he renounced his family
For some reason, it was not easy in the shower and he shouted at all breasts
"This is my seventh confession, I renounce my friend"
It seemed to him that his heart was serene
And he's finally been free for those decades
But suddenly in the chest so hard
He speaks the eighth confession, casts out evil from the heart
And after the ninth, he screams the ocean
"I renounce the good" and fell from powerlessness
Gathered with strength, he crawled to his home
And asleep, as if for the first time, the body was captivated by fatigue
When he woke up, he felt that his heart was already empty
But he went to the dock, his brain still worried
It came to the edge and seemed to wind in the morning
Whispered in the tenth "renounce talent"
In his thoughts thick fog, the memories of the righteous
And the eleventh confession - I renounce memory
And tears ran down his cheeks, he forgot everything
He forgot where he came from and forgot where he was going
There were millions of mistakes in his mind
As if intuitively, he renounces his thoughts
And this twelfth confession took away everything from him
He closed his eyes tightly and his face darkened
And in the morning, a strange sensation aroused his body
The soul roared and screamed, wanted to escape
Like this thirteenth confession, but the soul is vulnerable
She noticed a small basket on the pier
And some strange cries were heard from afar
He ran to the pier - there was a baby in the basket
He took the child in his arms and pulled him to him
The face laughed, light struck from the sky
And a faithful friend of the ocean gave a drop of transparency
He returned love to his heart and his mind to his brain
