А може так не треба, чи варто зупинитись на мить або заплющити очі та вниз не дивитись
Не хочу стати я сірою тінню безмовною з холодними стінами думками ділитись
До самої прірви, до згубного краю ступаю, ногами міряю страх
Та я ще не певний, чи знову повірю словам, що тремтять на губах:
Зупини час. Скільки лишилося нам?
Прожени біль. Знову між нами стіна...
Зачинені двері, застиг погляд на стелі, так дивно, як лунко годинником тікає пульс
І не так вже й цікаво, що стане відтепер, і не важливо не скільки чи впаду або зірвусь
До самої прірви, до згубного краю ступаю, ногами міряю страх
Та я ще не певний, чи знову повірю словам, що тремтять на губах:
Зупини час. Скільки лишилося нам?
Прожени біль. Знову між нами стіна...
Мій біль стане стіною, спробуй розбити, якщо є сили
Не зупинили, час тікає, ще ближче до прірви, а ми не змінили нічого,
Лишилася крихта остання до згубного краю, не вірю, не знаю...
І далі ступаю, на жаль, не помічаючи сенсу, наче згасаю.
А может так не надо, стоит остановиться на мгновение или закрыть глаза и вниз не смотреть
Не хочу стать я серой тенью безмолвной с холодными стенами мыслями делиться
До самой пропасти, к пагубному края ступаю, ногами меряю страх
И я еще не уверен, или снова поверю словам, дрожащие на губах:
Останови время. Сколько осталось нам?
Прогони боль. Опять между нами стена ...
Закрытые двери, застыл взгляд на потолке, так странно, как звонко часами убегает пульс
И не так уж и интересно, что станет отныне, и не важно не столько или упаду или сорвусь
До самой пропасти, к пагубному края ступаю, ногами меряю страх
И я еще не уверен, или снова поверю словам, дрожащие на губах:
Останови время. Сколько осталось нам?
Прогони боль. Опять между нами стена ...
Моя боль станет стеной, попробуй разбить, если есть силы
Не остановили, время бежит, еще ближе к пропасти, а мы не изменили ничего,
Осталась крошка последняя пагубному края, не верю, не знаю ...
И далее ступаю, к сожалению, не замечая смысла, как угасает.
