Потоком затхлих, кволих сподівань
Пульсує одвічна, невгамовна мить
В розбитому ущент,
Розірваному часом світі.
Торкаються до хмар своїми кронами дерева,
Несуть той віковічний дар, що бачили колись…
Сховають пам’ять, не стане чути голос,
Старих часів пусті шляхи буття…
Лиш пилом прибиває до дороги
Траву, що проростає в забуття.
Колись зійдуть блідою ковдрою сніги,
Струмками рознесуть ганебний вихор
Цього часу…
A stream of musty, feeble hopes
An eternal, restless moment pulsates
In the broken down,
Time-torn world.
Touch the clouds with their tree crowns,
They carry the eternal gift they once saw…
They will hide the memory, the voice will not be heard,
Old times empty ways of being…
Only dust hits the road
Grass that grows in oblivion.
Someday the snow will come down in a pale blanket,
Streams will spread a shameful whirlwind
This time…
