Приспів:
У тобі так багато сторін.
Я просто не розумію,
я просто хочу спитати тебе:
чому ти настільки красива!
Чому в мене ціла купа дивних речей,
яких я не розумію,
яких я не відкриваю тобі,
бо це все може вбити,
тебе це може вбити.
Трошки більше, ніж навхрест,
зав'язались вузлики, *
і не розірвати, і не розв'язати.
Доторкнутись до зіниць...
Я навік в тобі застиг...
Все це так спонтанно
і чомусь банально...
Знати, думати, себе побачити зі сторони,
можливо, все в житті можливо.
Приспів.
З двадцять другої весни
я закину свої принципи;
це буває рідко, але так помітно...
Друзі всі здуріли мов,
всіх понесло на любов,
і ніхто не вправі,
тут вже ніхто не в праві
стримати чи зупинити - це ж нормально.
Треба бути нам... якось жити нам...
Приспів
...тебе це може вбити.
...тебе це може вбити.
...тебе це може вбити.
Chorus:
In you so many parties.
I just do not understand
I just want to ask you:
Why you are so beautiful!
Why do I have a whole bunch of strange things
I do not understand
I will not open you,
because it can kill everything,
it can kill you.
A little more than a cross,
ensuing nodules *
and not break, nor solved.
Touch the pupils ...
I froze in you forever ...
All this so spontaneously
and somehow banal ...
To know, to think, to see myself from outside,
perhaps, everything in life is possible.
Chorus.
On the twenty-second spring
I let down his principles;
it happens rarely, but noticeably ...
Friends silly all languages
all suffered for love,
and no exercise,
There is no one right
restrain or stop - this is normal.
It should be us ... somehow we live ...
Chorus
... it can kill you.
... it can kill you.
... it can kill you.
