Бентежні спалахи занадто
тепло руйнують спокій
маски долу впадуть,
луною... позаду, пройдені кроки
несамовита тиша,
шепіт наскрізь кохання скрізь
втрачена вісь,
під небом політ вниз
Всесвіт вимикає світло
шелестить місто
колискову пісню
тим хто такі легкі і прозорі
рахувати зорі
ніколи не пізно
наче першим до фінішу - золото
як беззахисна пташка сполошена
цілу вічність знайомі ніби-то
чи минулим життям зрощені
там так тісно, за межами обіймів
не вистачає кисню,
глибинний сенс
фатально близько
блискавками тремор тем і температур
міріади зорепадів
єдине бажання на кожну
чути моря канонади
спати поряд, не прокидатись
не лякає ні сніг ні хурделиця
та якщо поцілунок останній
і лиш запахом постіль застелиться
неживим забирайте негайно
Embarrassing flashes too
heat destroys peace
the masks will fall down,
echo ... behind, steps taken
insane silence,
whispers through love everywhere
lost axis,
under the sky flying down
The universe turns off the light
rustles the city
lullaby
those who are so light and transparent
count the stars
It's never too late
as if the first to the finish - gold
like a defenseless bird frightened
all eternity familiar as it were
or past life fused
there so close, outside the embrace
lack of oxygen,
deep meaning
fatally close
lightning tremor themes and temperatures
myriads of starfish
the only desire for each
hear sea cannonade
sleep next to you, don't wake up
neither snow nor blizzard frightens
and if the kiss is the last
and only the smell will make the bed
pick up the inanimate immediately
