а позаду шторми й урагани,
а позаду – все те, що лишила у снах,
закопала в пісок і роздула між нами,
щоб молитись спокійно, наче монах.
я колись підійду і стоятиму доти,
поки щезне весь біль і розчиниться страх,
що вселився в очах, як нав’язливі ноти,
які дуже давно написав Йогган Бах.
а тоді все ж піду, бо настирливо проти -
бо дивлюся на тебе під новим кутом.
але те, на що здатні твій запах і дотик
мене робить найвідданішим рабом.
хоч важкі ці думки - я злітаю високо
і кружляю у небі, як хижий птах.
я згадаю тебе через пару сот років,
коли знову прийдеш і зірвеш мені дах.
Ірина Мороз
and behind storms and hurricanes,
and behind - all that she left in her dreams,
buried in the sand and inflated between us,
to pray calmly like a monk.
I'll come someday and stand there,
until all pain disappears and fear dissolves,
inhabited in the eyes like obsessive notes,
which were written a long time ago by Johann Bach.
and then I will still go, because I am insistently against -
because I look at you from a new angle.
but what your smell and touch are capable of
makes me the most devoted slave.
though these thoughts are heavy, I soar high
and circling in the sky like a bird of prey.
I will remember you in a couple of hundred years,
when you come again and tear my roof off.
Irina Moroz
