Розвіяні ілюзії останні,
Закінчились історії вокзальні.
Так непомітно промайнула ніч.
Усі мої вірші – це лист до тебе.
Я кликала в своє ліричне небо.
Холодний ранок з кавою віч-на-віч.
Вже не у неба на долоні.
Та тримають спогади в полоні.
І немає більше спільних нас.
Та не лікує час.
Зробити крок не думати, що далі,
Благала я та спроби всі невдалі.
І звучать так сумно мої клавіші.
Мене торкнувся поглядом востаннє.
Зірвалось з вуст закохане прощання
Й навіки оселилося в моїй душі.
Вже не у неба на долоні.
Та тримають спогади в полоні.
І немає більше спільних нас.
Та не лікує час.
Минають дні, неначе міражі.
Ми стали одне одному чужі.
Чому ще й досі я до тебе лину.
Душа не підкорилась часу плину.
Вже не у неба на долоні.
Та тримають спогади в полоні.
І немає більше спільних нас.
Та не лікує час.
Dispelled illusions last,
The stories of the station are over.
The night flashed so imperceptibly.
All my poems are a letter to you.
I called to my lyrical sky.
Cold morning with coffee face to face.
No longer in the sky on his palm.
And keep the memories captive.
And we have no more in common.
But time does not cure.
Take a step not to think what's next,
I begged and all attempts were unsuccessful.
And my keys sound so sad.
He touched me one last time.
A farewell in love broke out of his mouth
And forever settled in my soul.
No longer in the sky on his palm.
And keep the memories captive.
And we have no more in common.
But time does not cure.
Days pass like mirages.
We became strangers to each other.
Why am I still coming to you?
The soul did not obey the flow of time.
No longer in the sky on his palm.
And keep the memories captive.
And we have no more in common.
But time does not cure.
