присвячується тому, хто зрозуміє, що це про нього. тому, хто живе у моїй голові і зовсім не збирається нікуди звідти йти.
тому, від однієї присутності якого божеволію - цей божевільний вірш.
чайник холоне вже, мабуть, десятий раз
а я все на тебе чекаю
не маючи жодних претензій, докорів, образ
та тебе все немає
не знати, чим є для тебе, які встановлено межі
іти в твоій темряві наобум
коли ти торкаєшся лиш одежі
по тілу мов електричний струм
мовчати про твої губи, мовчати ще більше, ніж вічно
і бачити їх кожен раз, закриваючи очі
у стосунках мене-тебе
все нездоланно прозаїчно
я би стала усім для тебе, та ти не схочеш
я читала б тобі десятки нескладних віршів
верлібри, уголос романи
'навіщо, - питаєш, - потрібен з усіх найгірший?'
станешь будь-який моїм богом
а я не стану
про любов вже набридло писати, хочеться інших слів
але пишеться,
я не винна
бо яким особливим ти б бути не захотів, -
людині потрібна людина
і від того мої думки складаються в фрази,
проливаючись на папір
як побачились вперше, ти зазвучав одразу
ехом
тисячі
лір
це перша й остання поразка, я програла свій бій
а може,
ще протримаюсь
ночувати
на кінчиках твоїх вій
намагаюсь
я б покликала тебе в космос, та ти не схочеш
і як же хотілося б вільно
сидіти навпроти і мовчки дивитися в очі
кольору
мого божевілля
посвящается тому, кто поймет, что это о нем. тому, кто живет в моей голове и вовсе не собирается никуда оттуда уходить.
поэтому, от одного присутствия которого схожу с ума - этот безумный стих.
чайник остывает уже, наверное, десятый раз
а я все тебя жду
не имея никаких претензий, упреков, обид
и тебя все нет
не знать, чем для тебя, установленные пределы
идти в твои темноте наобум
когда ты прикасаешься лишь одежды
по телу как электрический ток
молчать о твои губы, молчать еще больше, чем вечно
и видеть их каждый раз, закрывая глаза
в отношениях меня-тебя
все неодолимо прозаично
я бы стала всем для тебя, и ты не захочешь
я читала бы тебе десятки несложных стихов
верлибры, вслух романы
"Зачем, - спрашиваешь, - нужно со всех худший?"
станешь любой моим богом
а я не стану
о любви уже надоело писать, хочется других слов
но пишется,
я не виновата
ибо каким особым ты быть не захотел, -
человеку нужен человек
и от того мои мысли состоят в фразы,
проливаясь на бумагу
как увиделись впервые, ты зазвучал сразу
эхом
тысячи
лир
это первая и последняя поражение, я проиграла свой бой
а может,
еще продержусь
ночевать
на кончиках твоих ресниц
стараюсь
я бы позвала тебя в космос, и ты не захочешь
и как же хотелось бы свободно
сидеть напротив и молча смотреть в глаза
цвета
моего безумия
