Тіло iз себе душу виймало.
Та замість плаття ії одягало.
Наче царівна пишалося ним.
Незаплямованим та чарівним.
Плаття-душа було сяюче, біле.
Тіло знімати його не хотіло.
Щоб від недобрих очей приховати.
Та лиш на великі свята одягати.
В святковому вбранні ходило по світу.
Вміло сміятись, кохати, радіти.
Ходило не там, обирало не тих.
Добродіїв мало, богато лихих.
Надія, кохання, та віра поблідли.
Плаття чарівне стало лахміттям.
Зло разірвало його на шмаття.
Мертвій душі нема вороття.
Тіло було таке необачне...
Тепер не сміється воно і не плаче.
Тепер не хвілюють його почуття.
Бо разом з душею пішло геть життя.
Тело из себя душу вынимали.
И вместо платья ии надевала.
Как царевна гордился им.
Чистым и волшебным.
Платье-душа было сияющее, белое.
Тело снимать его не хотело.
Чтобы от недобрых глаз скрыть.
И лишь по большим праздникам надевать.
В праздничном наряде ходило по миру.
Умело смеяться, любить, радоваться.
Ходило не там, выбирало не те.
Господ мало, богато злых.
Надежда, любовь, и вера побледнели.
Платье волшебное стало лохмотьями.
Зло разорвали его в клочья.
Мертвой души нет возврата.
Тело было такое опрометчивое ...
Теперь не смеется оно и не плачет.
Теперь не хвилюють его чувства.
Потому что вместе с душой пошло на жизнь.
